— Та ще й як, — усміхнувся Дітріх, — з комфортом!
Полковник Вальтер, командир особливої авіаційної частини, кавалер лицарського залізного хреста, льотчик ще часів першої світової війни, сухенький, сивий, низький на зріст, але з величним, пихатим обличчям, розкрив секретний пакет. Прочитавши наказ і прикладену до нього інструкцію, він глянув на Вайса та Дітріха так гидливо, наче в цих офіцерів СД були не застебнені ширіньки, і сказав, що просить дати йому годину на роздум, а після того він ладен буде знову прийняти панів офіцерів.
Дітріх поклався у всьому на Вайса, а сам подався снідати в компанії з молодими льотчиками.
Полковник, незважаючи на свою явну неприязнь, змушений був обговорювати з Вайсом подробиці операції.
— Пальне? — сказав полковник. — Більшовики наступають, за тиждень вони можуть бути тут. — Він тупнув маленькою ступнею, взутою в лакований старомодний гостроносий черевик. — У нас пального на сьогодні рівно стільки, щоб знятися звідси.
— Але до вас повинно надійти пальне!
— Завтра вночі, якщо бензовози щасливо прибудуть.
— А чому вони можуть не прибути?
— Росіяни розбомбили мости.
— Але є понтонні переправи.
— Так, якщо їх встигнуть навести.
— В якому пункті? — спитав Вайс.
Полковник показав на карті. Потім сказав:
— Я гадав, що мій обов'язок — вивезти на літаках усіх людей і тому літаки не завантажено бомбовим комплектом. Треба посилати машини на склад — для цього потрібний час.
— Природно, — погодився Вайс.
— І ще, — сердито сказав полковник, — крім усього — ось наказ Кальтенбруннера: на мене покладається обов'язок скинути на парашутах контейнери з отруйними речовинами для використання їх табірними підрозділами СС на той випадок, коли якась частина в'язнів вціліє після бомбардування.
— Дуже передбачливо, — зауважив Вайс.
— Слухайте, — гнівно сказав полковник. — Я ас першої світової війни. Моє ім'я відоме у Франції та Англії. На моєму рахунку двадцять вісім авіаційних поєдинків, які я провів з честю.
— Ну і що ж? — спитав Вайс.
— Я солдат, — сказав полковник. — Солдат. І я маю свої військові переконання й принципи. А ви гестапівець…
— Я офіцер СД.
— Не бачу особливої різниці.
— Коротше кажучи, ви хочете сказати, що вам не дуже подобається це бойове завдання?
— Воно не бойове, не військове.
— А яке ж?
— Ви самі добре знаєте яке.
— Ви просто боїтесь. Боїтесь, що згодом вас вважатимуть не за військовополоненого офіцера, а за воєнного злочинця.
— Так, — сказав полковник. — Я не боюсь загинути, не боюсь, що мене навіть розстріляють більшовики. Але не хочу бути повішеним, як…
— Як хто?
— Як вас, наприклад, можуть повісити.
— Ви хочете ухилитися від завдання?
— Я солдат і підкоряюсь наказові.
— Але наказів не обговорюють.
— З підлеглими — так. А ви не мій підлеглий.
Вайс подивився просто у вічі полковникові.
— Я вам вдячний за те, що ви так чесно і відверто висловили мені свою думку.
— І ви скористаєтесь цим відповідно до роду й духу своєї служби?
— Ні, — відповів Вайс. — Просто ви мене теж змусили про дещо замислитись.
Після цієї розмови Вайс ще побував у полковника, але розмовляв з ним аби про що, тільки не про хід підготовки до операції. Так само поводився й полковник.
Через зв'язкового Вайс повідомив групу про час, коли мають прийти цистерни з пальним, і вказав на карті, де лежить понтонний міст, і бомбовий склад, і дорога від складу до аеродрому.
Вайс оглянув два бліндажі, що правили тепер за сховище для отруйних речовин; крім балонів з газами, тут лежали ящики з отрутами в ампулах і в коробках. Під час одного огляду йому пощастило засунути між ящиків термітну шашку з хімічним запалом сповільненої дії, виготовлену у вигляді пластмасового портсигара.
Через день весь особовий склад у протигазах боровся з пожежею у бліндажі. Після того потрібна була ще доба для того, щоб люди могли повернутися в розташування аеродрому, не піддаючи себе небезпеці отруєння. Майже на два кілометри навколо листя на деревах пожовкло й пожухло.
А ще за день полковник викликав до себе Вайса і сказав йому, що понтонний міст висаджено в повітря і бомбовози не зможуть переправитись, поки не наведуть переправу; крім того, транспорт машин з бомбами, який ішов від складу до аеродрому, був обстріляний. Машини приведено до непридатності, частина їх висадилась у повітря разом з вантажем.
Розвівши руками, він сказав тоном фальшивого жалю:
— Таким чином, я безсилий виконати наказ в указані строки.