Як йому вказав зв'язковий, він вийшов на стежку. Спустився в балку, на дні якої бігло чисто джерельце, напився.
Сумно було в нього на душі. Засипався, думав він. Штутгоф казав: Зубов діє не завжди обачно. А він сам? Як він міг допустити таку помилку з портсигаром? Коли він дізнався, що Дітріх їде з ним, він повинен був придумати щось більш примітивне і, значить, більш невпійманне для збереження термітної шашки. Чому він це проґавив? Та тому, що весь час думав про Зубова і перестав думати про себе.
Але він не міг не думати про Зубова, який, чинячи свій подвиг, прирік себе на смерть…
З кущів вийшли двоє в есесівській формі з автоматами, що висіли на грудях. У петлиці в кожного, як було умовлено, соснова гілочка. Вайс назвав пароль, почув відповідь і пішов далі, ступаючи між цими двома німцями. Обличчя їхні були сірі, зморшкуваті. Вайс зрозумів: колишні в'язні-антифашисти, а може, й комуністи.
Показався мисливський будиночок, побудований у готичному стилі, з бляшаним півнем на шпилі стрімчастої дерев'яної башти. Вайса провели у простору, увішану оленячими рогами кімнату з каміном, складеним з цегли. За столом, схилившись над картою, сидів радянський офіцер в акуратній, немов щойно випрасуваній чистенькій формі.
Він подав руку, представився:
— Майор Колосов. — Зніяковіло усміхнувся. — Пробачте, проформа: ваше посвідчення.
Вайс подав свій документ — підписали його Гіммлер, Мюллер, Кейтель, Кальтенбруннер. Майор глянув і, повертаючи, сказав з повагою:
— Колекційна річ. Ну, значить, ще раз здрастуйте, товаришу Бєлов. — Щиро потиснув руку, кивнув на стіл. — От мізкую. Сідайте, прошу вас. — Присунув пачку «Казбеку». — Куріть!
Вайс з ніжністю взяв цигарку.
— Довоєнні?
Майор покартав:
— Відстали від дійсності! Післяблокадні, ленінградські. — Тицьнув у карту олівцем. — Значить, от що виходить: підступи відкриті. Але спершу — ваші міркування?..
Після обговорення плану операції Вайс вийшов з мисливського будиночка у супроводі майора.
У дворі він побачив вистроєних радянських парашутистів в армійській формі, а поруч з ними — теж у строю — стояли люди в німецьких мундирах і в цивільному одягу.
— Ну от, — вказав на них рукою майор, — весь наш Інтернаціонал наявний. І це, так би мовити, наш останній, але дуже рішучий бій. Адже понад дванадцять тисяч чоловік ми повинні визволити з найменшими втратами. А ваша група у флігелі, — вказав він рукою. — Рекомендую не гаяти часу. Ознайомтесь, поговоріть — і в дорогу. — Попросив: — Бажано, щоб ви по можливості точно вклались у розклад.
Вайс рушив до флігеля. Коли він увійшов, з лави піднялися четверо у формі офіцерів СС. Двох з них Вайс знав: чеха Пташека та підривника Мєхова. Вони дружньо привітались. Двоє інших назвали себе. Білявий, вилицюватий, атлетичної будови — Вальтер Кох, другий — чорний, надзвичайно мускулястий, з яскравими очима — Ганс Шмідт.
— Звідки ви? — спитав Вайс.
Кох, усміхаючись вилицюватим обличчям, доповів:
— «Вільна Німеччина».
— Були в полоні?
— Ні. Берлін. Підпілля. — Кивнув на Шмідта, сказав поштиво: — Він працював ще з Антоном Зефковом.
Вайс обговорив із своєю групою план операції. Вона полягала от у чому.
Відповідно до відомостей, одержаних через Генріха, провіантське постачання в'язнів підземного концтабору було розраховане ще на дві доби. Значить, ліквідовано його буде після закінчення цього строку.
Але, якщо Радянська Армія рухатиметься в цьому напрямі швидше, уповноважений СС може прийняти рішення прискорити знищення табору, крім того, не виключено, що про це буде дано особливий наказ керівництва СД.
Безсумнівно, на командному пункті уповноваженого СС встановлено зв'язок з постом мінерів і за його сигналом вони повинні привести в дію електропідривні висадники, проводи яких простягнуто в шахти до мінних погребів. Очевидно, пости мінерів розташовані на поверхні. Завдання: виявити ці пости і знешкодити. І, коли це буде зроблено, приєднатися до групи захоплення, якою командує майор Колосов. Вона проникне в шахти, розмінує мінні пастки і визволить в'язнів. Частина майорової групи залишиться на поверхні, займе оборону, щоб прикривати загін, який діє в шахті.
З людьми цієї групи, одягненими в німецькі офіцерські мундири, Вайс і виїхав до пункту, позначеного на карті як штаб охорони табору, його адміністративного управління і складів готової продукції.
Полковник Роберт Штайнер, уповноважений СС, прийняв Вайса на командному пункті. Літня людина з плоским обличчям та вугластим черепом, так званої гінденбурзької форми, спереду — прямий проділ, потилиця й скроні майже наголо вистрижені, стиснуті губи, пронизливі очі, повіки здригаються; короткі широкі пальці із синюватими нігтями. Лицарський залізний хрест на стрічці під коміром кітеля.