Він весь час думав про Зубова.
Зубов також думав про Вайса. Перед його очима стояло стривожене, здивоване Йоганнове обличчя. І він спішно захлопнув люк літака, щоб швидше відсікти себе од Йоганна, не піддавати його непотрібній небезпеці — занадто вже ясно читалось хвилювання на його обличчі.
Коли літак злетів, Зубов похмуро глянув на спини пасажирів — уповноважених СС, проліз у хвостовий відсік і присів біля крупнокаліберного кулемета, пропахлого машинним маслом. Крізь пластиковий ковпак він бачив клапоть неба. У хвостовому відсіку було вузько й тісно. «Затишненько, мов у труні», — з усмішкою подумав Зубов.
Час польоту — сімдесят хвилин. Механізм висадника міни розраховано на п'ятнадцять хвилин з моменту, коли буде зламано ампулу кислотного висадника. Плоску міну Зубов вийняв з планшета і підвісив на спеціально пристосованій лямці собі під кітель, під ліву пахву. На його дужому торсі ця опуклість була майже непомітна.
Потім він став думати про те, як на його місці діяв би Йоганн. І нічого не придумав.
Небо крізь ковпак виднілося брудне, у хмарах, поверхня ковпака ніби ворушилась від потоків вологи. Було темно, наче в ямі.
На ремені в Зубова висів важкий бельгійський браунінг з прицільною рамкою. Конічні касети він поклав у кишеню кітеля.
Він підрахував пасажирів і членів екіпажу: багатенько. Можна спробувати, але це навряд чи розумно. З пасажирами він, може, і справився б. Але кабіна замкнена металевими дверима. Бити спочатку по пілотах — не буде точності влучень. Почне з пасажирів — пілоти встигнуть вискочити й знищать його самого, перш ніж він розправиться з усіма гестапівцями, а кожен з тих, хто вціліє, везе наказ про знищення десятків тисяч людей. Навіть якщо тільки двоє залишаться, однаково багато тисяч людей будуть приречені. Значить, лишається міна. Адже вона зробить своє діло напевне.
Напевне? Треба все-таки зламати ампулу за півгодини до посадки, а то раптом техніка підведе, це буває. Тоді за п'ятнадцять хвилин, які залишаться, він встигне набагато скоротити кількість уповноважених, поки його самого скоротять. Мабуть, так би повівся й Вайс.
Зубов вийняв сигарету. Хотів закурити, але потім згадав, що тут не можна. Машинально сховав сигарету. Атож, напевне, так краще — не треба цього поєдинку з пасажирами. Якщо міна не спрацює — почати бити по баках. Патрони в касетах у нього укладено по черзі — бронебійні із запалювальними. Значить, буде повний порядок.
Він зітхнув з полегкістю. І йому знову схотілося закурити. Як от тоді в гетто, коли він лежав у земляній норі і нічим було дихати. Потім він згадав хлопця, що подавав йому стрічку, коли він вів вогонь з покрівлі підпаленого фашистами будинку, з вікон якого люди викидались на бруківку і там їх добивали.
Парубійко спитав Зубова:
— Ви хто, поляк?
— Ні, росіянин.
Парубійко глянув на нього здивовано:
— Ні, ви обманюєте. Ви, правда, радянський? А чим доведете?
Зубов дав точну чергу по фашистах. Озирнувся. Спитав:
— Бачив? — І пояснив: — Оце мій головний доказ.
Потім, коли парубійка поранили смертельно, він попросив Зубова:
— Візьміть у мене в кишені сигарети.
— Не треба, — сказав Зубов, — обійдусь.
— Будь ласка. — І парубійко пролепетав посинілими губами: — Ви ж посоромитесь узяти в мене згодом, у мертвого… А вам треба курити, ви ж курящий.
…3убов протер рукою спітнілий ковпак, але світліше не стало. Одного разу, у сутінки, Брігітта чогось попросила не засвічувати вогню. Вона сказала Зубову, піднімаючись на пальцях, кладучи йому руки на плечі і притискуючись до нього вже помітним животом:
— Коли-небудь буде добре.
— А зараз теж непогано, — промовив Зубов.
— Але не так, як ти хочеш. — І пообіцяла — Але все буде так, як ти хочеш. — Заплющила очі, спитала пошепки: — Як російською мовою — мама?
— Не знаю. — І Зубов звільнив свої плечі з Бригіттиних рук.
Значить, вона ще тоді догадувалась, але звідки? Може, чула, як він уночі, включивши приймач, слухав Москву. Він це приховав од Вайса, оце своє дошкульне місце. Якби Вайс знав… Зубов зіщулився.
І раптом свердлячий, пронизливий звук врізався в гудуче бурмотіння транспортника. Зубов побачив вузький силует аерокобри і пунктирні нитки кулеметного вогню.
Він припав до кулемета, відводячи ствол так, щоб у прицілі не було силуета винищувача. Потім натиснув гашетку. І довга, нескінченна черга до кінця витрачуваної стрічки розпікала кінець ствола, як розпікається лом сталевара під час шурування мартенівської печі.