Берта сказала тремтячим, зривистим голосом:
— Я дуже шкодую, Генріху. Дуже. Я мушу йти. — Холодно кивнула і вийшла з кімнати.
— Проведи, — попросив Генріх.
Вайс вийшов услід за Бертою. Вона йшла мовчки, швидко.
— Що з ним? — спитала вона, не обертаючись до Вайса.
Той знизав плечима:
— Його оточують зараз ті, кого не дуже полюбляв Рудольф Шварцкопф.
— Але ж неможливо так одразу стати зовсім іншим.
— Ви його любите?
— Так, мені подобається Генріх. Однак я ніколи не була в нього закохана.
— А він?
— Ви знаєте його краще, ніж я. Вибачте, але я візьму таксі. Я впевнена, в батька обшук. Там якісь люди з Німецького об'єднання. Це може вбити його.
— А чому б вам негайно не звернутися до властей? Ну, хоча б для того, щоб були свідки?
— Та ось ви й будете свідком.
— Я не можу, — квапливо сказав Вайс, — пан крейслейтер може перешкодите моєму від'їздові, і…
— Ви теж стаєте коричневим, Вайс. Ви мені неприємні. Я прошу вас залишити мене. — І Берта перейшла на другий бік вулиці.
Вайс повернувся до Шварцкопфа. Генріх спитав:
— Ну?
— Вона не чекала од тебе такого.
— Я питаю, не що вона, а що ти про мене думаєш.
Вайс сів зручніше а кріслі, закурив.
— Ти зробив непрактично. Якщо папери твого батька являють цінність, тобі слід було самому взяти їх у професора. Одвези їх у Німеччину й там запропонуєш якійсь фірмі.
— О! Ти, я бачу, став раціонально мислити. І не хочеш помічати, що я поводився, як негідник.
— Я вже казав, що ти робив так, як тебе навчив Функ, а твій батько його не поважав. От і все. Крім того, я ще не пройнявся свідомістю своєї арійської вищості, щоб говорити так, як ти з Бертою.
— Ти любиш євреїв?
— Закоханий у Берту не я, а ти.
— Мені набридло слухати, що вона талановита, знаменитість! А я…
— Що ти?
— Звичайна посередність.
— Ну, дурниці. Якщо ти підеш дорогою батька, ти займеш належне місце в житті. І в цьому тобі міг би допомогти професор Гольдблат.
— Як саме?
— Тобі нічого не радив з цього приводу дядько Віллі?
— Так, він писав… що, коли Гольдблат згодиться виїхати до Німеччини, йому там дадуть звання цінного єврея і він зможе в цілковитій безпеці продовжувати свою роботу. Але під батьковим керівництвом.
— Виходить, твій дядько буде засмучений, коли дізнається, що ти посварився з професоровою донькою.
— Та що йому до того?
— Ну як же! Ти міг би сприяти приїздові до Німеччини цінного єврея, спокусивши його доньку. І дядько Віллі був би в захваті од свого племінника.
— Ти й справді вважаєш мене негідником?
— Ні, чому ж? Якщо рейху потрібен цінний єврей, треба робити те, що потрібно рейху.
— Ти якось дивно змінився, Йоганне. Чому?
— Ти також. І, можливо, тому, що ми обидва починаємо думати так, як належить думати наці.
— Але це огидно — те, що ти мені допіру казав.
Вайс знизав плечима.
Генріх замислився. Потім спитав:
— Отже, ти радиш мені не виїздити звідси й стати коли не зятем, то хоча б учнем Гольдблата?
— А що тобі казав Функ?
— Він вимагає, щоб я не зволікав з від'їздом.
— Тоді що ж, тоді до тебе єдине прохання: скажи Функу, що береш мене з собою.
— Я й не мислю інакше. Які можуть бути перешкоди?
— Але ти так йому скажеш?
— Без тебе я не поїду, — твердо промовив Генріх, — ти тепер єдина близька мені людина. — Всміхнувшись, він додав: — Я навіть не можу зрозуміти: адже ми знайомі всього лише кілька місяців, а в мене таке відчуття, ніби ти мій найкращий друг.
— Дякую тобі, Генріху, — сказав Йоганн.
Генріх потиснув простягнуту руку і, якусь мить повагавшись, обняв Вайса…
Вранці, як завжди точно, хвилина в хвилину, Йоганн Вайс подав машину до під'їзду. Функ наказав їхати в гавань.
Останні переселенці мали вирушити залізницею… Незважаючи на це, Функ, користуючись раніше виданою йому перепусткою, щодня відвідував Ризький порт, обходив причали й просив Вайса фотографувати його на фоні портових споруд.
Розвалившись на сидінні, Функ схвально сказав:
— Акуратність і точність — характерна риса німця. Ти був учора ввечері у Генріха Шварцкопфа?
— Так, пане крейслейтер.
— Хто ще там був?
— Професорова донька.
— Як пройшов вечір?
— Берта і Генріх посварилися.
— Причина?
— Генріх дав їй відчути свою расову вищість.
— Хлопчик стає мужчиною. При тобі дзвонив професор?
— Так, пане крейслейтер.
— У Генріха зіпсувався настрій після розмови з професором?