3
Коли Йоганн Вайс повернувся до автомайстерні, де він жив у відгородженій фанерою комірчині, він застав у себе нахбарнфюрера Папке; той разом з робітником-пакувальником приїхав по його речі. Вайс усміхнувся, ввічливо подякував Папке за люб'язність.
Долі стояв стосик книжок і серед них «Майн кампф» Гітлера, з якої стриміло безліч паперових закладок.
Папке сказав, беручи цю книжку в свої товсті руки з короткими пальцями:
— Це приємно свідчить про те, що в тебе на плечах непогана голова. Але є ще одна книжка, яка теж повинна завжди бути в німця все його життя. Я її не бачу.
Вайс витяг з-під матраца біблію і мовчки подав її Папке. Папке погортав її, промовив:
— Однак я не бачу, щоб ти так само старанно читав цю священну книгу.
Вайс знизав плечима:
— Вибачте, пане нахбарнфюрер, але для нас, молодих німців, учення фюрера так само священне, як і святе письмо. Ви начебто цього не схвалюєте?
Папке спохмурнів.
— Мені здається, ти не проти повідомити про це першому-ліпшому гестапівцю, як тільки переїдеш кордон?
І хоч усі німці в Ризі, а отже, і Вайс знали, що нахбарнфюрер Папке — давній співробітник гестапо, та він і сам, власне, цього не приховував, — Йоганн ображено одказав йому:
— Ви даремно, пане Папке, намагаєтесь дати мені дивне уявлення про діяльність гестапо. Але якщо мене удостоять честі бути чимось корисним для рейху, я виправдаю це високе довір'я всіма доступними для мене засобами.
Папке неуважно слухав. Потім, нібито це його не дуже обходило, зумисне байдужно спитав:
— До речі, як там справи в Генріха Шварцкопфа? Йому вдалося зібрати всі батькові папери?
— Вас цікавлять папери, що належали особисто Шварцкопфові, чи взагалі всі? Всі, — повторив він підкреслено, — які можна було взяти в професора Гольдблата?
— Припустімо, так, — сказав Папке.
Вайс зітхнув, розвів руками:
— На жаль, тут виникли суто юридичні труднощі — так я чув од Генріха.
— І що ж він думає далі робити?
— Мені здається, Генріха зараз цікавить тільки зустріч з його дядечком Віллі Шварцкопфом. Всьому іншому він не надає аніякісінького значення.
— Шкода, — невдоволено похитав головою Папке. — Дуже! — Але одразу додав: — Прикро, однак ми не можемо активно вплинути на Генріха. Доводиться зважати на його дядька.
Вайс одказав якось невпевнено:
— Мені здається, що штурмбанфюрер спочатку хотів, щоб Генріх лишився тут.
— Навіщо?
Вайс усміхнувся.
— Я гадаю, щоб чимось бути тут корисним рейхові.
— Ну, для такої ролі Генріх зовсім не годиться, — сердито буркнув Папке. — Мені відомо, що для цієї мети підібрані люди, які більше відповідають такому ділу. — Мовив ображено: — Невже штурмбанфюрер не задоволений нашими кандидатурами?
— Цього я не можу знати, — сказав Вайс і спитав з лукавинкою в голосі: — А що, коли попросити Генріха спитати у Віллі Шварцкопфа, якої він думки про тих осіб, що ви добрали? — Пояснив квапливо: — Я це пропоную тому, що знаю, який вплив на Генріха має пан Функ. А Функ, ви знаєте, не дуже до вас прихильний, і, коли трапиться у вас якась неприємність, навряд чи це його засмутить.
— Я знаю, — понуро згодився Папке й, несподівано всміхнувшись, з довірливою одвертістю сказав: — Ти бачиш, хлопчику, ми ще не прийшли в рейх, не виконали свого обов'язку перед рейхом, а вже починаємо заважати один одному виконувати цей обов'язок. А чому? Кожному кортить відкусити більший шмат, хоч не в кожного для цього вистачає зубів. — Усмішка Папке стала ще довірливішою. — Правду кажучи, спочатку я не дуже добре ставився до тебе. Для цього були деякі підстави. Але зараз ти мене переконав, що мої побоювання були зайві.
— Мені дуже жаль, пане нахбарнфюрер.
— Чого?
— Що ви тільки зараз переконалися, яким безпідставнім були ваше недовір'я до мене.
— У цьому ти сам винен.
— Але, пане Папке, в чому ж моя провина?
— Ти довго вагався, перш ніж вирішив репатріюватися.
— Але, пане Папке, я не хотів втрачати заробітку в Рудольфа Шварцкопфа. Він завжди щедро платив.
— Так, ми перевірили твої рахунки Шварцкопфові. Ти непогано в нього заробляв. І ми зрозуміли, чому ти ставив свій від'їзд у залежність од від'їзду Шварцкопфів.