Швидко утворилися гімназія, мистецька і робітнича школи. Найпопулярнішим предметом, звісно, стала англійська. Знання — це сила. Місцевий уряд потребував зв’язкових для співпраці з табірною владою, тобто американцями.
Заснували українці й власну лікарню, і поліцію. Була й кав’ярня. І кінотеатр, де можна було подивитися на Гемфрі Боґарта та Інґрід Берґман у «Касабланці».
Ось які вони, американці, думала Ластівка, а на очі тиснулися сльози. Наші нові господарі.
У таборі вона вперше побачила темношкірого чоловіка, солдата, який добув для неї один із тих жаданих рваних парашутів, із яких жінки шили собі сукні. Фарбували тканину, оздоблювали сіткою від комарів і — voilà! Танці, фестини.
У Берхтесґадені Ластівка поновила заняття музикою. «Бач, — бурчала Наталка. — Я ж казала, що до того прийде».
Її вчитель, маестро Раковський, невисокий зануда у широкій червоній краватці, сварячи бездарних учнів, щоразу жилястими пальцями загрібав назад свою хвилясту сивизну. Уроки відбувалися на складі харчів. Заклопотані учні пробиралися між бляшанок молока, тунця, томатів, на кожній — штамп і обіцянка дієвої, практичної Америки. Учні мали приносити кожен свою лампочку. Кожен заходив у маленьку кімнатку, вилазив на ящик, вкручував свою лампочку, мучився з півгодини (бо жоден не мав ані йоти таланту), викручував свою лампочку і поступався місцем черговій жертві Раковського. Маестро Раковський користався з тих затемнень, аби подлубатися в носі. Якщо приходила гарненька учениця, він силкувався попестити що вдасться — сідничку, груди, черевичок.
Учні все йшли і йшли. Часу у всіх було вдосталь. Зболені душі раптом відчули потяг до музики. Музика була здатна виразити їхні плутані почуття, те, що втрачено, що перебачено. Музичні заняття живили оману нормальності, потрібну, аби подолати неуникненну напругу табірного життя.
Люди експериментували зі своїми альтернативними «я». Багато хто з цих підлітків усі ці роки звідкись кудись утікав — що ж вони могли знати про себе? А тепер-от дізнаються, щось відкриють, щось почнуть наново. Слюсарі вивчали французьку, філософи вчилися слюсарювати. Піаніно було досконалим гральним майданчиком. Сімдесятилітні й собі жадали позмітати пил зі слонової кістки, бодай на півгодини.
Засуджений власним генієм масний Раковський багатів.
Певна, що вона на самоті, Ластівка запалила цигарку. І чи не щохвилі мацала свою лампочку в солом’яній торбі.
— Не зарано?
Вона обернулася: чорний берет, тепла напівшинель (а надворі ж сонце!). Голос ніби знайомий, із гарчливою ноткою.
— Мій урок о третій. Як завжди.
— Та ні, дорогенька.
Блакитні очі, трохи розкосі, видно татарську кров. Риси обличчя витончені, мов у римлянина. Вона провела пальцем по волоссю.
Він говорив розв’язно.
— Неправда. Це мій час.
— Мій урок завжди о третій, — сказала вона.
— Я вранці умовлявся з Раковським. Він сказав: на третю, — наполягав незнайомець.
— Помилився, мабуть. — І додала, стишеним голосом: — Пиячить, знаєте.
— Ви що граєте?
— Прелюдію Рахманінова. Дивовижна… — Вона забула про досаду. Її нове захоплення музикою надихало. Вона відкрила ноти і показала йому складний уривок. — Бачите?
Він засміявся:
— Ви куди їдете?
— Це не від мене залежить. Стрий скаже. А Ви?
— До Америки. Навіжені Янкі. Бейсбольна команда така.
— Все то ви знаєте, — грайливо мовила вона.
Як його звати? Потайні думки, які він легко відчитував, роїлися в її голові.
— Це — нова Австро-Угорська імперія. Новий Рим. Зміна влади, знаєте. Рух грошей.
Він застібнув пальто. Вона затисла в руці лампочку й опустила очі. Двері відчинилися. Вийшла дівчина в окулярах, із тугими косами. В одній руці тримала паку нот, другою прикривала верхні ґудзики блакитного светра.
- Панна Забобон… — голос маестро Раковського, тонкий і тонічний.
Аркадій усміхнувся, цокнув закаблуками і притримав пальцем двері.
Із кімнати солодко пахло американським лосьйоном для гоління.
— Я постою тут, — сказав Аркадій.
— Я сама даю собі раду, — відказала вона.
У кімнаті Ластівка кинулася до піаніно, наскочивши по дорозі на підступний ящик, вилізла на табуретку і вкрутила лампочку. Коли та засвітилася, стало видно, що вчитель сидить на ящику і дивиться на її ноги. Вона зіскочила, обтерла і посунула на місце табуретку.