Як і підозрював Стефан, на них чекала Америка, царство пуританського Бога. У житті стане менше насильства. Не буде наземних мін і бомб. Але вони привезуть із собою психологію людей, що звикли до поразок. Зневірені зазнають невдач, і то швидко. Свобода майже така ж небезпечна, як і її протилежність. Доведеться бути обачними, вчитися поволі, вчитися мовчати. Аркадій розраджував: «Не переймайтеся. Це тимчасово. Лиш поки американці не турнуть росіян». Стефан на те не сподівався, але промовчав.
Незабаром по весіллі Забобони, Вóроги і кількасот мешканців табору, які, нарешті, отримали довгождані запрошення і пропозиції роботи, рушили поїздом до Бремена. На два тижні Міжнародна допомогова організація оселила їх у портових готелях. Потім вони сіли на військові транспортні судна, що мали повезти їх до Америки.
Пасажири, яких припадало по троє на ліжко, спали в третьому і четвертому класах. Оскільки їх розділили за статтю, улюбленим заняттям для чоловіків, дружин та нових пар стали пошуки закапелків, де можна покохатися. З-під трапів, із білизняних комірчин чулися стогони й зойки.
Кожному доручили якусь роботу: хто шевцював, хто допомагав на кухні. Аркадієві дали швабру. Відтворили всі табірні спілки. Видавали щоденну газету, сповнену пліток і порад щодо майбутнього життя, яке — вони це поволі починали розуміти — буде далеким від того, що вони собі уявляли.
Одного вечора Ластівка гуляла палубою на самоті. Сягнула крадькома по цигарку в кишені. Аркадій не схвалював, але вона уявляла себе трохи богемною жінкою. Зрештою, вона колись грала Офелію. Оглядач підпільного часопису описав її як боязку мишку. Але вона не така. Хай очі в неї малі й пронизливі, та мова повільна і мрійна, а голос низький, як у батька.
На воді танцювали оранжеві жаринки. Легкий вітерець зачісував її волосся. Мимо проходив, опустивши голову, моряк, і вона звісила руку з цигаркою за борт. Але моряк поспішав — комір піднятий, зуби цокотять — ледве чи її й помітив. Вона ж не мерзла: мрії-сподівання, ці пухові ковдри юності, вберігали її від льодяного повітря. Океан, спритний продавець романтики, при помочі місяця освітлював свій строкатий крам. На палубу плюхнула гуска — тоді, наче зрозумівши, що десь звернула не туди, витягла білосніжну шию, відштовхнулася лапами і відлетіла. Ухнув, мов пугач, далекий корабель. Може, це круїзне судно і везе багачів, які подорожують не з потреби, а задля чистої насолоди від руху. Ах, ці багачі. Коли настане апокаліпсис (а Ластівка вважала, що він геть забарився), то пропуск від Святого Петра отримають самі багачі. Хто інший може дозволити собі досконалу чистоту мотивів і методів? Вони наче ті Божі улюбленці, равлики, із приладженими до спин домівками, що робить їх вільними й нічим не обмеженими громадянами світу. «Гроші — бензин життя», — казав їй Аркадій. Вичитав у книжці. Філософській книжці. Як же їй із ним пощастило. Він розбирався в механізмі світу, мов годинникар у часомірі.
Із правого борту розтинала хвилі зграйка дельфінів.
Хтось смикнув її за край спідниці. Ластівка глянула: жінка в чорній хустці смокче люльку, притулившись до стінки. По саму шию загорнута в зелений військовий коц. Напевно, поцупила в таборі для переміщених. У Ластівки є свій такий самий. Із кокона старої випиналися її ноги в драних черевиках, заношених до форми сандалів. Пальці руки наставлені на Ластівку, а з диму лиховісним вогнем здіймається хрипкий голос:
— Ви всі будете мучитися страшенно. Ви забули своїх духів.
Ластівка перехрестилася і поспішила геть.
Коли вона переповіла пророцтво чоловікові, Аркадій сплюнув, вставив зубочистку до рота й сказав:
— Вар’ятка! Дурна баба! Якраз такі цінні поради в Америці ні до чого. Американці, Богу дякувати, нормальні. У них є технології!
Аркадій сидів під гальюном і різьбив із дерева ведмедика. Біля його ніг стояв цілий пересувний звіринець: козак на коні (видно навіть щіточки над копитами), дівчина з відром і бандура на шістдесят чотири струни. Він перебрав це мистецтво у вуйка. Приємно робити якісь такі речі. Дещо він продав морякам. Готувався до Америки.
Вихідною точкою в людському житті є щасливий випадок. Усе решта — похідне як реакція на нього. Чоловік собі працює, одружується, реагує на тиск обставин. В Америці йому будуть потрібні всі його сили і вміння. Він починатиме з нуля. Почуватиметься злиднем.