— Нью-Джерсі!
Садові штати
Доброчесне життя
Їхній поручитель, який запевнив імміграційну службу, що має роботу для Аркадія і Стефана, працював білетером у кінотеатрі повторного показу на Блікер-стріт у Нью-Йорку. Доки Аркадій шукав працю, Стефан із Наталкою дивилися «Кінг-Конга».
Горила-велет грюкав у міську браму. Міщани горлали і трясли списами. Зупинити його не могли. Брама розчахнулась. Монстр люто вирячився на дрібненький люд. Нарешті американці його приспали. Але допустилися помилки — повезли до Нью-Йорка. Лишіть його, думав Стефан, він вам не потрібен. Ніхто не послухав. Ось Конг вдерся на Емпайр-Стейт-білдінґ. Фей Рей корчилася в його кулаці. Наталка хропіла поруч.
Першою знайшла роботу Ластівка — посаду прибиральниці в офісній будівлі у середмісті. Вона їздила туди підземкою. Пасажири нагадували їй отих безумців у Відні. Одного ранку, коли, хлопці у чорних шкірянках взялися битами висаджувати шибки, хтось заходився цитувати Біблію. На Двадцять третій вулиці Ластівка вийшла, перебігла на той бік колії і поїхала іншим потягом назад. Вона присяглася Аркадієві, що більше не вийде з квартири.
Проте за кілька днів вона почала ходити до церкви святого Юра на площі святого Марка, де з кількома жіночими групами збирала пожертви для старого краю. Вони проводили лотереї, розпродажі, базари. На заходи вчащали ті самі люди. Напрочуд легко було жити в Америці, навіть не зустрічаючи американців — хіба що натикаючись на них у магазині. А найкраще було те, що нікого не обходить твоя мова. В тому велика відмінність між тут і там.
Аркадій не втримувався на одному місці. Він вантажив меблі, возив газети на Лонґ-Айленд, начиняв повидлом пампушки. Його звідусіль турили через запальний характер. Він був наче у пастці, і знав це. Розмовляючи з продавцем залізного краму, з колегою чи з хазяїном, він дослухався бодай найменшого відголосу зневаги. Однієї недільної літургії зустрів Едварда Зарембу, двоюрідного брата Ластівки, який працював на SeaLand Plant у Ньюарку. Едвард повіз Аркадія знайомити з майстром. Аркадій незчувся, як усе владнали. Отак в Америці заведено. Важить, кого ти знаєш. На підприємстві була профспілка, та й матеріальна заохота хороша: хто він такий, щоби нарікати?
Хотілось би мати дитину, думав Аркадій, зав’язуючи краватку перед дзеркалом.
У кухні Ластівка подала йому сандвіч з ліверною ковбасою в обгортковому папері й термос горохової юшки.
Вона хотіла мати дитину, відколи пішла з роботи.
— Не намокни, — пожартувала вона. В очі не бачила того SeaLand Plant, але уявляла свого чоловіка на земляній косі, намитій посеред моря.
Дитина. Гроші. Дитина, що нестиме прізвище далі. Гроші. Дитина, що воюватиме з ворогами. Гроші. Дитина, якій вони передадуть усе, що дізнались про цю важку справу — життя. Не все вдається в одному поколінні. На сповнення деяких мрій потрібна праця кількох людських життів. І гроші.
Тієї ночі у ліжку він поклав руку Ластівці на грудь.
Пізніше вона сказала:
— Якщо буде дівчинка, назвемо її Теодозія. Якщо хлопчик — Богдан.
І підставила ніс для поцілунку.
— Сталося, старенька, — сказав Стефан коматозній Наталці, що мов приросла у кухні. Вона зрушувалася з місця хіба що ради їжі та сну.
— Га?
— Незабаром станеш бабусею. Може, це тебе розбудить.
Наталка розплющила очі. Всміхнулась:
— Біда яка.
— Я збагнув твою думку, — сказав Стефан. — Але вони самі мають через це пройти. А мені, мабуть, треба зрештою знайти роботу.
Останній тиждень Стефан цілими днями дивився Роберта Доната у «В’язні Зенди».
Час від часу, прогулюючись по Другій авеню, він зустрічав когось знайомого з Роздоріжжя або з табору.
— Підеш у п’ятницю на збори?
— Мушу працювати.
— Кажуть, Сталін хворіє.
— Хай би помер тисячу разів.
Однак не менш часто люди вдавали, що не впізнають знайомих зі старого світу. В Америці вони мають право забувати.
Кілька тижнів перед пологами Ластівка молилася ревніше, ніж завжди. Домагалася в Бога обіцянки подбати про її перше дитя, як про нічиє інше. Це, зрештою, її дитя. Ходи за ним, як повітря, казала вона Богові. Я знаю, Ти так і зробиш, додавала вона вже смиренніше, бо Ти добрий.
Вдома хлопчик спав у колисці, Стефан на канапі в одному куті, Наталка в іншому, змучені батьки тулилися під наметом, напнутим над матрацом просто на підлозі.
— Він писатиме музику…
— Зароблятиме гроші…