Одного ранку, коли Ластівка піднесла йому до рота ложку горохової юшки, він вибухнув: «Не хочу!». Ложка впала, забризкавши ковдру зеленим.
Стефан роздивлявся філігранні листочки аралії. Сором, сором. І хто так робить? Він ображено надув губи. Дайте мені спокій, ще навіть не полудень. Грішники потребують довгої мовчанки для роздумів.
Ластівка сиділа непорушно. Вона щойно прийшла з церкви і пахла єлеєм. Фанатичка, щодня ходить на прощу.
Алкоголіки.
Ні, нагадав він сам собі. Не йому судити. Релігія — наука почуттів. Нагадування людям про історичний тріумф милосердя над суперництвом завжди може їм пригодитися.
Ні, поводься як слід. Ти ж бо користаєш з її побожності.
Очі її підбігли слізьми.
Сльози! Скрізь сльози! Вони заллють його слізьми! У неї ж була твердіша натура. Війна, згадай про війну. Дитячі трупики на вулицях, обліплені мухами.
Він почувався паскудою. Пригадав, коли вперше її побачив. Іноді, якщо він бачив когось вперше, його уява створювала образ тієї особи ще дитиною. Поліцай хапав іграшковий пістолет; альбіноска за прилавком супермаркету смикала косу сестрички; бездомний у парку меншав, шкіра розгладжувалась, брудні плями блідли до кольору персика; у продавця алкоголю зуби ставали білі, як папір, яєчка злипалися з пенісом, плечі випростувались, а з картатих шортів вилазив дитячий жирок.
Та Ластівку він пізнав уже старшенькою.
Він і тоді налякав її. Той некерований батьків брат, який завітав до міста в якійсь справі (зустрітися з Троцьким? Леніним?). Вона, шестилітка з тугими білявими кучериками, що ряхтіли у світлі газової лампи, стояла на вході з коридору до вітальні, стискаючи м’якого метелика; нижня губка її тремтіла — вона боялася підходити, аж доки він не впав навколішки, лагідно нявкнув і мовив:
— Хочеш кремову слойку?
Їжа була опієм, пеніциліном, нектаром. Ластівка вдалася в маму. Стефан заспокоївся. Скільки років треба вправлятися бути людиною, доки ця роль стане природньою?
— З мене досить і маци.
Вона принесла йому яблуко.
Поведінка родичів його бентежила. Його запевняли, буцім він першорядний екземпляр, якому суджено а чи роковано прожити принаймні ще один десяток літ. Але з їхніх облич він зчитував більше. Вони витріщалися на нього мов на забальзамовану і підфарбовану мумію. Вони не могли стримати цікавості: оце так воно виглядає? Бачені під час війни трупи вже стерлися з пам’яті. На їхніх обличчях прочитувався явний інтерес.
Чому його ніхто ні про що не питає?
Я не такий, як усі, думав Стефан.
Для родини він був старий дипломат, un homme du monde[20], колишній мешканець Міста Світла, можливо, зрадник.
Йому хотілося розповісти, як то з чоловіком буває, щось, чого він ще нікому не розказував. Як то дивно жити в світі, де ніхто не знає і не думає навіть про Катаріну Шратт, де ніхто не плаче за самогубцями — кронпринцом Рудольфом і принцесою Стефанією (через оту суку, баронесу Вечеру[21]), не пам’ятає фантастичних байок про вечірки в принцеси Поліни Меттерніх, про обмацування-зітхання в роздягальнях під час добродійних балів, про лінцькі торти в готелі Imperial. Колись ерцгерцоги роз'їжджали вулицями у кришталевих колясах. Цісар проїжджав Пратер у кареті зі скла і золота, запряженій вісьмома кіньми сірої масті, в супроводі вояків і жандармів з плющем на шоломах.
Доба державного ладу і розкоші.
Йому виповнилось двадцять один у 1916-му — коли цепеліни атакували Париж. Рік Верденської битви, Великоднього повстання, першого танку. Рік, коли цісар Франц Йосиф нарешті простяг ноги, як казали, років на тридцять запізно. Того року вбили Распутіна. Макс Планк одержав Нобелівську премію, подарувавши світові квантову теорію, якої й нині, після більш ніж півсотні літ, Стефан усе ще не розуміє. Яке відношення всі ті події мають до нього? То було десятиріччя, протягом якого він жодного дня не був тверезим.
Потім він працював у марсельському борделі. Дівчата радо влаштували б забаву на його сорокаліття, але за тих обставин то було би глупо.
В 1946-му він святкував свої уродини в Німеччині, у таборі переселених осіб.
Його сімдесят п’яті уродини припали на час, коли закінчувався термін його служби у Woolworth’s. Вечірку він справив, але серцем на ній не був.
Усміхайся, наказав він собі. Коли нема чим іншим, то хоч пересміхнемо цих американців. Доброзичливість. Доброзичливість врятує нас.
Бо мчав уверх, перестрибуючи сходини. Іноді Стефан допомагав йому з історією; іншим разом хлопець сідав до нього на ліжко, і обидва гортали альбоми з марками.
21
Дієві особи цієї трагедії переплутані, надумані й причини. Це — наслідок старості Стефана і (можливо) підказка автора щодо того, як переказувані історії перетворюються на міфи.