Даніель Бабю[108] добре продемонстрував, що в композиції діалогу, призначеного водночас змалювати Сократа та ідеалізувати його, набувають значення найменші деталі. Компанія пияків намітила собі програму, що визначила водночас спосіб, у який питимуть, та тему промови, яку кожен з учасників повинен проголосити. Предметом цих виступів було обрано бога любові — Ероса[109]. У розповіді про бенкет, на якому був присутнім Сократ, таким чином йдеться про спосіб виконання учасниками своїх завдань, про порядок виголошення промов, а також про сказане окремими ораторами. Згідно з Д. Бабю, п’ять перших промов — Федра, Павсанія, Ериксимаха, Аристофана та Аґатона, діалектично розвивають тему, готуючи похвалу Еросові Діотимою, жрицею з Мантинеї, на яку посилатиметься Сократ, коли прийде його черга.
Упродовж усього діалогу, а особливо у словах Діотими та виступі Алківіада, стає помітно, що риси постатей Ероса та Сократа мають тенденції до злиття. І, зрештою, підставою для їх настільки тісного переплетення є той факт, що й Ерос, і Сократ уособлюють (один в міфологічному, другий — в історичному аспекті) постать філософа. Таким є глибинний сенс діалогу.
Ерос, Сократ і філософ
Похвала Ероса Сократом відбувається у відверто сократичний спосіб. Це означає, що Сократ не проголошуватиме, як інші учасники бенкету, промови, у якій стверджуватиме, що Ерос має ту чи іншу якість. (Це означає, що філософ, на відміну від інших учасників бенкету, не проголошуватиме промову, акцентуючи увагу на тій чи іншій якості Ероса).
Він не говоритиме сам, оскільки нічого не знає, а спонукатиме говорити інших, передусім Аґатона — того, хто щойно перед ним виголосив похвалу Еросові та хто саме наголосив, що Ерос є прекрасним і граціозним. Отже, Сократ починає розпитувати Аґатона, щоб дізнатися: любов є жаданням того, що мають, чи того, чого не мають? Якщо потрібно прийняти, що любов є жаданням того, чого не мають, і якщо любов є потягом до прекрасного, то чи не потрібно виснувати звідси, що любов не може сама по собі бути прекрасною, оскільки їй бракує краси? Змусивши Аґатона прийняти цю позицію, Сократ усе-таки не починає виклад власної теорії любові, а переповідає слова, які почув від мантинейської жриці Діотими у розмові про Ероса, що колись між ними відбулась. Оскільки любов стосується іншої речі, причому тієї, якої вона позбавлена, Ерос не може бути богом, як помилково вважають інші учасники бенкету, котрі виголосили похвали Еросові перед Сократом; Ерос є лише daimôn’ом, «чимсь середнім між смертними і безсмертними — людьми і богами»[110]. І йдеться не просто про середню позицію між двома порядками супротивних реалій, а про ситуацію посередника: даймон перебуває у зв’язку з богами та людьми, він відіграє роль в ініціаціях до містерій, у заклинаннях, що лікують хвороби душі та тіла, у звістках, що йдуть від людей до богів, як у свідомому стані, так і уві сні. Аби краще пояснити Сократові таке розуміння Ероса, Діотима[111] розповідає йому міф про народження цього даймона. В день народження Афродіти боги зібралися на учту. Наприкінці святкування підійшла Пенія, тобто «Бідність», «Нужда», щоб жебрати. Порос, тобто «Засіб», «Достаток», сп’янілий від нектару, саме тоді задрімав у саду Зевса. Пенія прилягла поруч із ним, щоб зачати від нього дитину, зарадивши у такий спосіб власній бідності. Саме таким чином був зачатий Ерос. За словами Діотими, природа та характер Ероса пояснюються таким його походженням. Народжений у день народження Афродіти, він прагне до Прекрасного. Як син Пенії, він завжди бідний, нужденний, мандрівний. Як син Пороса — винахідливий та спритний.
Міфологічний опис Діотими в дуже вправний та сповнений гумору спосіб застосовується водночас до Ероса, Сократа та до образу філософа. В першу чергу, до завжди нужденного Ероса:
Передусім — він вічний злидар, до ніжної вроди й краси, яку бачить у ньому більшість, йому далеко. Радше навпаки, — він грубий і неохайний, босий і бездомний. Спить, де коли трапиться — на землі, без постелі, на порозі або край дороги просто неба[112].
108
Babut D. Peinture et dépassement de la réalité dans le Banquet de Platon // Revue des études anciennes. — 1980. — T. 82. — P. 5—29; ця стаття передрукована в: Parerga. Choix d’articles de D. Babut. — Lyon, 1994. — P. 171—196.
109
С. 56 — у фр. перекладах «Бенкету» бога Ероса називають його латинізованим ім’ям — Amour (фр. «любов»), через це в оригінальному тексті П. Адо звороти на кшталт «риси постатей Ероса та Сократа мають тенденції до злиття» чи «похвала Ероса Сократом» звучать як «риси постатей Любові та Сократа», «похвала Любові Сократом»; в укр. перекладі тексту П. Адо ім’я бога