Роздуми, які я пропоную читачеві, є продуктом тривалої праці, присвяченої античним філософам та філософіям. Під час моїх досліджень на мене сильно вплинули дві книги. Це, передусім, книга Пауля Рабова під назвою «Духовне керівництво»[12], яка вийшла в 1954 році і розповідала про різні форми, що їх могли набувати згадані практики у епікурейців та у стоїків, і перевагою якої є те, що вона наголошує на тяглості, що зберігається між античною та християнською духовністю, однак, можливо, занадто зосереджуючись винятково на риторичних аспектах духовних вправ. Окрім того, це робота моєї дружини, яка до знайомства зі мною написала книгу про Сенеку та греко-римську традицію духовне керівництво[13], де творчість філософа-стоїка розглядається в загальній перспективі античної філософії.
Мені пощастило зустріти двох філософів, кожен з яких незалежно від мене також цікавився цими проблемами: світлої пам’яті Андре-Жана Вольке, студії якого з філософії як терапії душі нещодавно були опубліковані[14], та польського колегу Юліуша Доманьського, робота якого про концепцію філософії в середні віки та за доби Ренесансу незабаром вийде друком[15]; в ній він продемонстрував, як антична концепція філософії затінювалась, але тільки частково, в середні віки і як вона була реанімована за доби Ренесансу, зокрема у Петрарки та Еразма. Окрім того я вважаю, що моя стаття під назвою «Духовні вправи та антична філософія», що вийшла у 1977 році, мала вплив на формування уявлень Мішеля Фуко про «культуру себе»[16]. В іншому місці я висловився про те, в чому ми були згодні та про розбіжності, які існували між нами[17].
Я повинен від усього серця висловити свою вдячність Еріку Віню, який запропонував мені написати цю книгу, порадив мені її план та проявив зі мною виняткове терпіння. За допомогою своїх порад та текстів моя дорога колега Р. Амайон познайомила мене з дуже складними проблемами, пов’язаними з шаманізмом. Нехай вона знайде тут вираз моєї глибокої вдячності! Моя особливо щира подяка Сільвії Сімон, так само як і Ґвенаель Обрі, Жанні Карльє, Ільзетраут Адо, які перечитали цю книгу, щоб вилучити з неї, наскільки це було можливим, недоречності та помилки.
Перша частина
ПЛАТОНОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ ФІЛОСОФА І ТЕ, ЩО ЙОМУ ПЕРЕДУЄ
І
ФІЛОСОФІЯ ДО ФІЛОСОФІЇ
Historia перших мислителів Греції
«Філософія до філософії». Насправді, слова однокорінні philosophia з’являються лише у V столітті до Різдва Христового, а саме слово отримало філософське визначення лише у IV столітті у Платона. Однак, Аристотель, а слідом за ним і вся історико-філософська традиція, вважає філософами перших грецьких мислителів[18], що з’явилися на початку VI століття на периферії зони грецького впливу, в колоніях Малої Азії, а саме в місті Мілеті: Фалеса — математика та техніка, одного з семи мудреців, знаменитого тим, що передбачив сонячне затемнення 28 травня 585 року, а також Анаксимандра та Анаксимена. Цей інтелектуальний рух поширюється на інші грецькі колонії, цього разу на колонії Сицилії та південної Італії. Так, у VI столітті Ксенофан з Колофона емігрує в Елею, Піфагор, що походив з острова Самоса (недалеко від Мілета), наприкінці VI століття осідає в Кротоні, а потім — в Метапонті. З часом Південна Італія та Сицилія стають центром дуже активної інтелектуальної діяльності, прикладом чого є Парменід та Емпедокл.
Усі ці мислителі пропонують раціональне пояснення світу, і саме тут відбувається вирішальний поворот історії думки. Звичайно, до них на Близькому Сході, а також в архаїчній Греції, існували космогонії, але вони мали міфологічний характер, тобто описували історію світу як боротьбу між персоніфікованими сутностями. Вони були «походженням» в сенсі біблійної Книги Буття[19], «книгою поколінь», призначеною спонукати певний народ пригадати своїх предків та прив’язати його таким чином до космічних сил та поколінь богів. Створення світу, створення людини, створення народу — таким був предмет космогоній. Як продемонстрував Жерар Надаф[20], хоча перші грецькі мислителі заміняють ці міфічні оповіді раціональною теорією світу, вони все-таки зберігають троїсту схему, яка структурує міфічні космогонії. Вони пропонують теорію походження світу, людини та людської громади. Їхня теорія є раціональною, оскільки вона намагається пояснити світ не як боротьбу елементів, а як боротьбу «фізичних реалій» та домінування однієї з них над іншими. Ця радикальна трансформація втілюється у грецькому слові phusis, яке у момент свого виникнення означало одночасно початок, розгортання та результат процесу, в якому відбувається становлення певної речі. Предметом інтелектуальної діяльності[21], яку перші грецькі мислителі називали historia, є всесвітній phusis.
13
Hadot I. Seneca und die griechisch-römische Tradition der Seelenleitung. — Berlin, 1969. (текст докторської дисертації, захищеної в 1965 році і опублікований пізніше без змін).
14
Voelke A.-J. La philosophie comme thérapie de l’âme / Préface de P. Hadot. — Fribourg-Paris, 1993.
15
Domanski J. La Philosophie, théorie ou manière de vivre? Les controverses de l’antiquité à la Renaissance / Préface de P. Hadot. — Fribourg-Paris, 1996.
17
Hadot P. Réflexions sur la notion de culture de soi // Michel Foucault philosophe. Rencontre internationale, Paris, 9, 10, 11 janvier 1988. — Paris, 1989. — P. 261—269.
18
Фрагменти їхніх творів містяться у виданні «Досократики»: Les Présocratiques / Ed. J.-P. Dumont. — Paris: Gallimard, Bibliothèque de la Pléiade, 1988 (надалі цитується як Dumont). Див. також видання, підготовлене тим самим автором і адаптоване для студентів: Les Ecoles présocratiques. — Paris: Gallimard, Folio Essais, n. 152.
19
С. 17 — назва біблійної «Книги Буття» лат. і фр. мовами буквально означає «походження» (
20
Naddaf G. L’Origine et l’évolution du concept grec de phusis. — Leviston-Queenston-Lampeter: The Edwin Mellen Presss, 1992.