У всій грецькій філософській традиції раціональні теорії залишатимуться під упливом цієї першопочаткової космологічної схеми. Ми наведемо тут лише приклад Платона, який, пишучи послідовно діалоги «Тімей», «Крітій» та «Гермократ» (написання останнього планувалося Платоном, але потім його замінили «Закони»), також мав на думці створити великий трактат про phusis у найширшому розумінні, починаючи від виникнення світу та людини й аж до походження Афін. Тут ми знову зустрічаємося із «книгою поколінь», яка спонукає афінян пригадати своє походження та своїх предків, щоб вкорінити їх таким чином у всесвітньому порядку і в основоположному актові Бога-творця. Втім, Платон цього не приховує: в «Тімеї» він пропонує те, що сам називає правдоподібною байкою, вводячи міфічну фігуру Деміурга, який створює Світ, взоруючи на вічну Модель, якою є Ідеї[22]. У десятій книзі «Законів» Платон більше не задовольняється міфічною оповіддю, він хоче заснувати свою космогонію на строгих доказах, які спираються на прийнятну для всіх аргументацію. У своєму раціональному зусиллі Платон експліцитно повертається до поняття phusis, що розумілося першими грецькими мислителями як «природа-процес», наполягаючи, зі свого боку, на первісному, першопочатковому характерові цього процесу. Але для Платона[23] первісним та першопочатковим є рух та процес, який сам себе породжує і який є двигуном самого себе, тобто душа. Замість еволюціоністської схеми постає таким чином схема креаціоністська: Всесвіт більше не народжується з автоматизму phusis, він народжується з раціональності душі, причому душі у якості першопринципу, який передує усьому і який ототожнюється таким чином з phusis.
Paideia
Про філософію до філософів можна говорити також з огляду на іншу течію грецької досократичної думки: я маю на увазі практики та теорії, пов’язані з фундаментальною вимогою грецької ментальності — бажанням виховувати та навчати[24], турботою про те, що греки називали paideia[25]. Починаючи з давніх часів Гомерової Греції, шляхетний клас (ті, хто володів aretê, тобто досконалістю, якої досягають завдяки шляхетності крові[26] і яка пізніше стане у філософів доброчесністю, тобто шляхетністю душі) дуже переймається вихованням молодих людей. Ми можемо отримати уявлення про аристократичне виховання завдяки поемам Феогніда, які є зібранням моральних приписів[27]. Таке виховання забезпечується дорослими в самій соціальній групі. Тут вправляються, щоб здобути наступні якості: фізична сила, сміливість, почуття обов’язку та честі, які властиві воякам і які втілилися у великих божественних предків, обраних за приклад. Починаючи з V століття, разом з постанням демократії, міста-громади перейматимуться формуванням майбутніх громадян шляхом тілесних вправ, гімнастики та музики, а також духовних вправ. Але демократичне життя породить боротьбу за владу: потрібно вміти переконувати народ, підштовхувати його до того чи того рішення під час зібрання. А отже для того, хто хоче стати народним вождем, необхідно опанувати мовну діяльність. Саме цій потребі відповідатиме рух софістів.
22
Див.: Hadot P. Physique et poésie dans le Timée de Platon // Revue de Théologie et de Philosophie. — 1983. — n. 115. — P. 113—133; Naddaf G. L’origine et l’évolution… — P. 341—442.
24
Про дискусії щодо морального виховання у греків див.: Hadot І. Seneca und die griechisch-römische Tradition der Seelenleitung. — Berlin, 1969. — S. 10—38; Hadot I. The Spiritual Guide // Classical Mediterranean Spirituality Egyptian, Greek, Roman / Ed. A.H. Armstrong. — New York: Crossroad, 1986. — P. 436—459.
25
Щодо архаїчної Греції і Афін аж до кінця V століття, див.: Jaeger W. Paideia. La formation de l’homme grec. — Paris: 1964. Хотілось би мати у французькому перекладі і другий том цього твору, де йдеться вже про Сократа і Платона, що був опублікований у Берліні в 1955. Див., також: Marrou Н.-І. Histoire de l’éducation dans l’Antiquité. — Paris, 1950; Lynch J.P. The Origins of Higher Education at Athens // Aristote’s School. A Study of a Greek Educational Institution. — University of California Press, 1972. — P. 32—68.
26
Див.: Jaeger W. Paideia… — P. 29 і далі, де добре показана відмінність між вихованням (аристократа, відповідно до ідеалу його касти) та культурою (людини такої, якою вона повинна бути згідно з філософією).