Але Гоголева «Ніч перед Різдвом» — то вже доба романтизму з його стрімким поривом ins Blau. Романтична любов — безплотно-ангельська, така, як, скажімо, в Шевченковій «Тризні»: «И к персям юным, изнывая, / Главой усталою прильнуть; / И, цепенея и рыдая, / На лоне жизни, лоне рая / Хотя минуту отдохнуть». Але, з другого боку, хіба тут бракує любові плотської? Ні. Уявімо собі таке. 9 липня 1857 року. Теплий ранок. Пустельний берег Каспійського моря. На березі — рядовий 1-го Оренбурзького лінійного батальйону Тарас Шевченко. Він роздягається, заходить у зеленаві хвилі, а накупавшись досхочу, тут-таки на березі засинає. І сниться йому дивний сон. Начебто він опинився на Полтавщині, у Веселому Подолі, де його радо вітав Аркадій Родзянко. «Він показував мені, — нотує поет у щоденнику, — свій надто вже вигадливий сад. Говорив про високу простоту й ідеал у мистецтві взагалі та в літературі зокрема. Лаяв на чім світ стоїть брудного циніка Гоголя, а особливо немилосердно картав «Мертвые души», потім пригощав мене якимись герметично закритими кільками і своїми найбруднішими малоросійськими віршами на манір Баркова». Мабуть, Аркадій Родзянко читав гостеві еротичні вірші — ті, які дали підставу Пушкіну в поезії «Прости, украинский мудрец…» назвати його «намісником Феба й Пріапа»: «Прости, украинский мудрец, / Наместник Феба и Приапа, / Твоя соломенная шляпа / Покорней, чем иной венец; / Твой Рим — деревня; ты мой папа; / Благослови ж меня, певец!» Ба більше, в посланні «К Родзянке» Пушкін охрестив його «Пироном Украйны». Як пам’ятаєте, французький поет Алексіс Пірон був скандально відомий своїми еротичними віршами на зразок «Ode а Ргіаре» з її провідною думкою про те, що Всесвіт — то не так «дім буття», як «дім неприкритого злягання». Тим часом Шевченко асоціює почуті вірші з еротичними творами Івана Баркова. І поезія цього штибу йому не імпонує. Та чи означає це, що він узагалі цурався таких віршів? Ні, бо навіщо би тоді під час своїх мандрів Україною він записував еротичні вірші наших мандрівних школярів — наприклад, оцей: «Балакучий балакучу / Вивів звечора на кручу, / Кохалися на горі / Аж до самої зорі»? Між іншим, слово «кохалися» — то вже моя творчість. Насправді в Шевченковій нотатці стоїть куди експресивніше та соковитіше слівце… Та воно, даруйте, не для газетної публікації…
Що вже казати про часи Українського Ренесансу 1920-их років, «золотих двадцятих»! Ті роки скрізь були «золоті» — недаремно ж є вислови «Goldene Zwanziger», «Roaring Twenties», — але в нас вони особливо яскраві. Може, тому, що то був час тотальної революційності. Яких тільки революцій тоді в нас не було! І соціальна, і національна, і культурна… Була й революція сексуальна. Справді, ті роки, мабуть, найкраще підтверджують думку Герберта Маркузе, згідно з якою соціальна революція без революції сексуальної — річ ледве чи здійсненна. Згадаймо «вільну любов» у комунах, жінок, які голі-голісінькі ходили вулицями Харкова, Києва чи Полтави під гаслом «Геть сором!», домежно розкуту еротичну лірику Валер’яна Поліщука, «ідеальне ліжко для кохання» Василя Єрмилова, яке він створив «у порядку раціоналізації побуту», — фото тієї дивовижі було опубліковано на сторінках журналу «Авангард»: щось схоже на видовжене гінекологічне крісло без підлокітників…
Сексуальна революція позначилася навіть на поезії такого надзвичайно тонкого та сором’язливого лірика, як Павло Тичина. Ось його сповнений свіжості й чогось трепетно-ніжного образ дівчини-веселки над Дніпром: «І знову тиша. / Ховрашок перебіг стернею. / Та на далеких хмарах / безстидна райдуга розкрилась. / Упершись ніжками у поршні світу, / назад вона на руки перекинулась / і, так легко дугою вигнувшись, / як міст, вигнувшись передом до блакиті, / гола тремтіла. / Немовби й не дивиться, / а хитрий сміх її кирпатий / на самих кінчиках здивованих грудей опуклих / танцює, танцює, / м’яко передається на живіт / і там десь западає / в тьмяно-фіалковий / у чорний трикутник…»
Не забудьмо і нашого постмодерну з його епатажністю й настановою на руйнування всіляких табу. Може, сам його початок припадає на 1996 рік, коли з’явився роман Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу». Жінка. В усьому жінка попереду. То вже потому будуть такі чоловічі історії, як Покальчукове «Те, що на споді», «Мальва Ланда» Юрія Винничука чи «Жінка його мрії» Олеся Ульяненка, яка так збентежила Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі…