Оця легенда про «нечисті народи», що їх асоціювали насамперед із біблійними Гогом і Магогом, як показав Михайло Драгоманов у своїй чудовій праці «Шолудивий Буняка в українських народних оповіданнях», споконвіку розгорталась у дусі національного месіанізму. До нас вона прийшла з візантійської літератури, зокрема зі згаданого в «Повісті минулих літ» апокрифічного «Об’явлення Методія Патарського». І знали її тут, каже Драгоманов, «у двох течіях: 1) в ідеї про месію ворожого, антихриста, що, раз появившися, сховався на якийсь час, аби потому знов появитися… і 2) в ідеї про національного месію, що теж завмирає або ховається від світу.., але потому пробудиться або вернеться, побідить ворогів-невірних перед останнім приходом божественного Месії, Христа». Крім того, веде далі Драгоманов, ця легенда зазнала у слов’ян значних змін. У чому вони проявляються? Наприклад, у перетворенні «антипатичних образів замкнених Олександром Македонським нечистих народів на симпатичний образ товаришів сплячого національного месії, котрих прототипом треба вважати тих 99999 духів, що стережуть тіло Сама».
Та облишмо ці стародавні містичні візії. Погляньмо краще, як трактує легенду про «заклепаний народ» Великий Каменяр Іван Франко. «Історія нашого українського національного руху.., — пише він у «Молодій Україні», — пригадує нам образ того заклепаного народу, змушеного пробивати велику, віковічну скалу, яка ділить його від свобідних, повноправних, цивілізованих націй, а при тім позбавленого найважнішого знаряду для сеї праці — заліза, себто національної свідомості, почуття солідарності і невідлучного від неї почуття сили і віри в остаточний успіх. Скільки важкого зусилля! Скільки душевних і фізичних екзистенцій, загирених талантів, змарнованих сил і характерів! І як помалу, важко, майже мікроскопічно йшли перші кроки! І як малі й досі наші здобутки, осягнені нами результати в порівнянню до того, що за той час осягли наші сусіди, в порівнянню до тої конкуренції, яка на кождім кроці грозить нам із їх боку!»
Це було написано понад сотню років тому. За цей час світ змінився до невпізнання. От лише височенна гранітна скеля як стояла, так і стоїть. Та й наші здобутки все ще дуже малі. А чи маємо ми «залізо», тобто національну свідомість, почуття солідарності, віру у власні сили та в остаточний успіх? Спитаймо про це, дорогий Читачу, самих себе.
Урок 40
Кілька місяців тому мої дорогі колеги з Інституту літератури імені Тараса Шевченка Національної академії наук України передали мені авторські примірники перших двох томів такої довгожданої «Шевченківської енциклопедії». Великі за обсягом, розкішно видані книжки. Самих тільки ілюстрацій там понад півтори тисячі. Не кажу вже про той огром інформації, що її зацікавлений читач знайде в цих томах. 2223 статті! Мені здається, зі сторінок «Шевченківської енциклопедії» світ поета постає перед нами як на долоні. Ясна річ, він безмежний і жодна — навіть найбільша! — енциклопедія ледве чи годна його обійняти.