36
— Фу, — кривиться Холлі, коли вони підходять до порожньої стійки вузького магазину Ендрю Халлідея. — Що це за сморід?
— Кров, — відповідає Ходжес. А ще гниє м’ясо, але цього він говорити не хоче. — Залишайтеся тут. Обидва.
— Ви зі зброєю? — запитує Джером.
— У мене Ляпанець.
— І це все?
Ходжес знизує плечима.
— Тоді я йду з вами.
— Я теж, — каже Холлі й бере важкий том під назвою «Дикі рослини і квіти Північної Америки». Вона тримає його так, ніби збирається розчавити клопа.
— Ні, — терпляче вимовляє Ходжес. — Ви залишитеся тут. Обидва. І телефонуйте 911, якщо я скажу.
— Білле… — починає Джером.
— Не сперечайся зі мною, Джероме. І не гайте часу. Щось мені підказує, що в нас конче мало часу.
— Інтуїція?
— Можливо, щось більше.
Ходжес дістає Веселого Ляпанця з кишені піджака (останнім часом він рідко ходить без нього, хоча свій старий службовий пістолет майже не носить із собою) і стискає його поверх вузла. Швидко й тихо він підходить до дверей, за якими, як йому здається, розташований кабінет Ендрю Халлідея. Вони трохи прочинені. Завантажений кінець Ляпанця погойдується в його правій руці. Він стає трохи збоку від дверей і стукає лівою рукою. Оскільки зараз одна з тих хвилин, коли суворої правдою можна знехтувати, він вигукує:
— Це поліція, містере Халлідей.
Відповіді немає. Він стукає знову, голосніше, і, коли знову не отримує відповіді, штовхає двері. Сморід миттєво стає набагато сильнішим: кров, розкладання й розлита випивка. І ще дещо. Палений порох, запах йому добре відомий. Сонно гудуть мухи. Горить світло, ніби навмисно, аби освітити тіло, що лежить на підлозі.
— О Господи, у нього півголови нема! — скрикує Джером. Він стоїть так близько, що Ходжес смикається від несподіванки, підкидаючи й знову опускаючи Ляпанця. «Стимулятор, напевно, ледь не згорів», — думає він.
Ходжес повертається і бачить, що Джером і Холлі стоять у нього за спиною. Джером із витріщеними очима закриває рукою рот.
Холлі ж, навпаки, виглядає спокійною. Вона притискає до грудей «Дикі рослини і квіти Північної Америки» й уважно розглядає криваве місиво на килимі. Вона каже Джерому:
— Не смикатися. Це місце злочину.
— Я не збираюся смикатися. — Слова звучать приглушено через руку, що прикриває нижню частину обличчя.
— Усі свої думки тримайте при собі, — говорить Ходжес. — Якби я був учителем, я б вас обох відправив до директора. Стійте обидва, де стоїте.
Він робить два кроки всередину. Джером і Холлі миттєво йдуть за ним, плечем до плеча. «Кляті близнюки Бобсі»[129], — думає Ходжес.
— Це брат Тіни накоїв? — запитує Джером. — Господи Ісусе, Білле, це він?
— Якщо це зробив він, то не сьогодні. Кров майже висохла. Потім ще мухи. Личинок я поки не бачу, але…
З боку Джерома чутно характерне булькотіння.
— Джероме, ні! — суворим голосом виголошує Холлі. Потім звертається до Ходжеса: — Я бачу маленьку сокиру. Сокирка. Це знаряддя вбивства.
Ходжес не відповідає. Він оглядає кімнату. Він думає, що Халлідей — якщо це Халлідей, — був убитий не менш ніж двадцять чотири години тому. Можливо, довше. Але щось сталося тут уже після цього, тому що запах спиртного й пороху ще свіжий і сильний.
— Цей отвір від кулі, Білле? — запитує Джером. Він вказує на книжкову полицю ліворуч від дверей, поруч із маленьким вишневим столиком. У копії «Пастка-22»[130] невелика кругла дірочка. Ходжес підходить, розглядає її і думає: «Це, мабуть, зменшить її ціну». Потім дивиться на столик. На ньому стоять два кришталевих графини, можливо, «Вотерфорд». Столик покритий легким шаром пилу, і він бачить відбитки, де раніше стояли ще два. Він дивиться над столом через кімнату, і так, ось вони, лежать на підлозі.
— Це точно дірка від кулі, — говорить Холлі. — Я відчуваю запах пороху.
— Тут була бійка, — говорить Джером і вказує на труп, дивлячись в інший бік. — Але він точно в ній не брав участі.
— Так, це правда, — каже Ходжес. — І супротивники звідси пішли.
— Одним із них був Пітер Сауберс?
Ходжес важко зітхає.
— Майже напевно. Гадаю, він прийшов сюди після того, як утік від нас з аптеки.
— Хтось забрав комп’ютер містера Халлідея, — говорить Холлі. — DVD-роз’єм на місці, за касою, залишилася й бездротова мишка з флешками в коробочці, але сам комп’ютер зник. Я бачила велике порожнє місце на стійці. Можливо, це був ноутбук.
129
Bobbsey Twins — головні персонажі тривалої серії дитячих книг про пригоди двох пар близнюків із родини Бобс: дванадцятирічних Берта і Нен і шестирічних Флоссі і Фредді. З 1904 по 1979 було випущено 72 книги різних авторів під узагальнюючим псевдонімом Лаура Лі Хоуп.