— Що тепер? — запитує Джером.
— Телефонуємо в поліцію. — Ходжесу не хочеться цього робити, він відчуває, що Піт Сауберс у біді, і звернення до копів тільки погіршить його становище, але він уже грав у Самотнього Рейнджера у справі Мерседес-Кілера, що мало не призвело до смерті тисячі підлітків.
Він дістає мобільний, але не встигає його включити, як той сам загоряється і починає дзвонити у нього в руці.
— Це Пітер, — каже Холлі. Очі її кажуть, у голосі — абсолютна впевненість. — Ставлю шість тисяч доларів. Тепер він, бач, хоче з тобою говорити. Не стій, немов прикипілий, Білле, відповідай на дзвінок.
Він відповідає.
— Мені потрібна допомога, — скоромовкою випалює Піт Сауберс. — Будь ласка, містере Ходжес, мені справді потрібна допомога.
— Секунду. Я увімкну гучний зв’язок, щоб тебе чули помічники.
— Помічники? — у голосі Піта зазвучала тривога. — Які помічники?
— Холлі Джібні. Твоя сестра знає її. І Джером Робінсон, старший брат Барбари Робінсон.
— А. Ну, тоді… Напевно, гаразд. — І, ніби звертаючись до самого себе: — Гірше вже не може бути.
— Пітере, ми зараз у магазині Ендрю Халлідея. Тут у кабінеті лежить труп. Я припускаю, що це Халлідей, і я припускаю, що тобі про це відомо. Ці припущення вірні?
Наступає мить тиші. Якби не віддалений звук вуличного руху, чутний у трубці, Ходжес міг подумати, що Піт повісив трубку. Потім хлопчик знову починає говорити, і слова ллються з нього потоком.
— Він був там, коли я туди прийшов. Людина з дуже червоними губами. Він сказав мені, що містер Халлідей чекає на мене в кабінеті, і я пішов до кабінету. А він пішов за мною, і в нього був пістолет, і він хотів убити мене, коли я не сказав йому, де заховано записники. Я не став говорити, тому що… Тому що він їх не заслуговує і він все одно вбив би мене, я це зрозумів, просто дивлячись йому в очі. Він… Я…
— Ти кинув у нього графини, так?
— Так! Пляшки! А він вистрілив у мене. Промазав, але куля так близько пролетіла, що я її почув. Я втік і відірвався від нього, а він потім мені зателефонував і сказав, що вони мене звинуватять, поліцейські, тому що я теж кинув у нього сокиру… Ви бачили сокиру?
— Так, — каже Ходжес. — Я просто зараз на неї дивлюся.
— І… і мої відбитки пальців… вони на ній, бо я її кинув у нього… І в нього якісь відеодиски зі мною і містером Халлідеєм, на яких ми сперечаємося… Тому що він намагався мене шантажувати! Халлідей, я маю на увазі, а не той з червоними губами, тільки зараз уже він теж мене шантажує!
— У цієї людини з червоними губами диски із записами з камер спостереження в магазині? — запитує Холлі, нахиляючись до телефону. — Ти це хочеш сказати?
— Так! Він сказав, що поліція мене заарештує, і вони дійсно мене заарештують, бо в «Рівер-бенд» у неділю я не був на зборах, і ще в нього запис мого голосового повідомлення, і я не знаю, що робити!
— Де ти, Пітере? — запитує Ходжес. — Де ти зараз знаходишся?
Знову мовчання, і Ходжес абсолютно точно знає, що робить Піт: озирається навколо. Він, може, і прожив у місті все життя, але зараз настільки наляканий, що не відрізнить, де праворуч, а де ліворуч.
— Гавернмент-сквер, — нарешті вимовляє він. — Навпроти цього ресторану, «Щаслива чашка».
— Ти бачиш людину, яка в тебе стріляла?
— Н-ні. Я тікав, і не думаю, що він міг за мною довго гнатися пішки. Він, типу, старий, а по Лейсмейкер-лейн не можна їздити на машинах.
— Залишайся там, — каже Ходжес. — Ми прийдемо за тобою.
— Будь ласка, не дзвоніть в поліцію, — говорить Піт. — Мої батьки, якщо дізнаються, не переживуть після всього, що з ними було. Я віддам вам записники. Я не повинен був їх залишати собі й не повинен був намагатися їх продати. Треба було зупинитися на грошах. — Тепер, коли він втрачає витримку, голос його бринить і починає звучати нерозбірливо. — Батьки… Їм було так важко. У всьому. Я просто хотів допомогти!
— Я не сумніваюся, що це правда, але я повинен повідомити поліції. Якщо ти не вбивав Халлідея, докази це підтвердять. Усе буде гаразд. Я тебе заберу, і ми разом поїдемо до тебе додому. Батьки вдома?
— Тато поїхав у справах, але мама й сестра вдома. — Піт задушливо ковтає повітря і запитує: — Мене посадять до в’язниці, так? Адже вони не повірять мені, якщо я розповім про людину з червоними губами. Вони вирішать, що я це вигадав.
— Усе, що від тебе потрібно, це розповісти правду, — вставляє Холлі. — Білл не дозволить, щоб із тобою сталося щось погане. — Вона береться за руку Білла та з силою стискає. — Адже так?