Ходжес повторює:
— Якщо ти його не вбивав, усе буде гаразд.
— Це не я! Присягаюся!
— Це зробила та інша людина. Яка з червоними губами?
— Так. Він убив і Джона Ротстайна. Він сказав, що Ротстайн продався.
У Ходжеса на язику крутиться мільйон питань, але зараз для них не надто слушний час.
— Слухай мене, Піте. Слухай дуже уважно. Залишайся там, де ти зараз знаходишся. Ми будемо на Гавернмент-сквер за п’ятнадцять хвилин.
— Якщо я сяду за кермо, то за десять, — каже Джером.
Ходжес не звертає на нього уваги.
— Ми всі вчотирьох поїдемо до тебе додому. Ти всю свою історію розкажеш мені, моїм помічникам і своїй матері. Можливо, вона захоче покликати твого батька й обговорити, хто буде тебе представляти юридично. І потім ми зателефонуємо в поліцію. Це найкраще, що я можу зробити.
«І краще, ніж те, що мені слід було б зробити», — додає він про себе, дивлячись на понівечений труп і думаючи про те, як сам чотири роки тому був близький до того, щоб потрапити до в’язниці. І все через те саме: Самотній Рейнджер, щоб його! Але зараз від зайвих півгодини або хвилин сорока гірше не стане. До того ж Ходжеса слова хлопчика про батьків уразили за живе. Ходжес був біля Міського Центру того дня. Він бачив наслідки.
— Д-добре. Приїжджайте якомога швидше.
— Так. — Він відключає зв’язок.
— А що робити з нашими відбитками пальців? — запитує Холлі.
— Забудь. Поїхали заберемо хлопця. Умираю, хочу почути його розповідь. — Він кидає Джерому ключі від «Мерседеса».
— Дякую, маса Ходжес! — скрипучим голоском вимовляє Тайрон Екстазний Кайф. — Чорний хлопчик — хороший водій! Моя довезе вас в цілості й…
— Стули пельку, Джероме.
Ходжес і Холлі вимовляють це одночасно.
37
Піт робить глибокий, тремтячий вдих і закриває телефон. Голова в нього йде обертом, як на якомусь страшному парковому атракціоні, і він не сумнівається, що виставив себе повним ідіотом. Або вбивцею, який боїться, що його зловлять, і городить усіляку нісенітницю. Він забув розповісти містеру Ходжесу, що Червоні Губи раніше жив у будинку самого Піта, а це слід було зробити. Він думає, чи треба ще раз зателефонувати Ходжесу, але вирішує, що не варто, адже він і його двоє помічників і так їдуть до нього.
«Цей тип все одно не піде додому, — каже собі Піт. — Він не може. Він повинен залишатися невидимим. Але все може статися. Якщо він вирішив, що я набрехав щодо того, що переховав книги в інше місце, він цілком може туди попрямувати. Тому що він псих. Гепнутий на всю голову».
Він знову набирає Тіну, але тільки чує її автовідповідач: «Привіт, це Тінсі, вибачте, що мене немає, можете говорити». Біііп.
Ну тоді добре.
Мама.
Але, перш ніж він встигає набрати її номер, з’являється автобус, і у віконці пункту призначення, ніби дарунок з небес, світиться: «НОРТ САЙД». Піт раптом вирішує, що не збирається сидіти тут і чекати на містера Ходжеса. Автобусом він дістанеться додому швидше, а йому кортить додому просто зараз. Сівши в автобус, він зателефонує містеру Ходжесу й скаже, щоб він їхав до нього додому. Але спершу він подзвонить мамі і скаже, щоб вона замкнула всі двері.
Автобус майже порожній, але він все одно йде до самого кінця. І мамі дзвонити не довелося: телефон сам дзвонить у нього в руці, і він сідає. «МАМА» світиться на екрані. Зробивши вдих, він натискає «ПРИЙНЯТИ». Вона починає говорити, навіть не дочекавшись «алло».
— Ти де, Пітере? — Пітер, замість Піт. Непоганий початок. — Ти повинен був повернутися ще годину тому.
— Я їду, — каже він. — Я в автобусі.
— Слухай, нумо говорити правду, а? Автобус приїхав і поїхав без тебе. Я бачила його.
— Я не шкільним. Я звичайним. Мені потрібно було… — Що? Виконати одне доручення? Це настільки смішно, що можна й посміятися. Ось тільки зараз не до сміху. Зовсім. — Мені треба було дещо зробити. Тіна вдома? Вона не пішла до Еллен?
— Вона надворі, читає книгу.
Автобус проїжджає повз якісь ремонтні роботи на дорозі, рухаючись нестерпно повільно.
— Мам, послухай мене. Ти…
— Ні, це ти послухай мене. Ти надсилав ті гроші?
Він заплющує очі.
— Ти? Можна відповісти лише так чи ні, подробиці всі потім.
Не розплющуючи очей, він відповідає:
— Так. Це був я. Але…
— Звідки вони в тебе?
— Це довга історія, і зараз це не має значення. Гроші не мають значення. Є одна людина…
— Що значить, не мають значення? Там було понад двадцять тисяч доларів!