— Н-н-ні. Нагорі. У кімнаті.
— Ходімо, візьмемо його, — каже Морріс. — Ти зробиш один дзвінок.
42
Піту виходити на В’язовій вулиці, за два квартали від будинку, й автобус уже майже під’їхав до зупинки. Він уже йде до передніх дверей, коли його мобільник починає дзижчати. Коли він бачить у маленькому віконці усміхнене обличчя сестри, на нього накочує таке відчуття полегшення, що ноги його підкошуються, і він змушений схопитися за одну з ручок.
— Тіно! Я буду за…
— Тут якийсь чоловік! — Тіна плаче так сильно, що він насилу розуміє її слова. — Він був у будинку! Він…
Потім вона зникає, і він упізнає голос, який змінює її.
— Привіт, Пітере, — говорить Червоні Губи. — Ти вже їдеш?
Він нічого не може відповісти. Його язик прилип до піднебіння. Автобус зупиняється на розі В’язової і Брекенридж-терас, його зупинка, але Піт не рухається з місця.
— Можеш не відповідати. І можеш не йти додому, бо там нікого не буде.
— Він бреше! — кричить Тіна. — Мама…
Її голос змінюється вереском.
— Не чіпай її! — говорить Піт. Ніхто з пасажирів автобуса не відривається від газет або гаджетів і не звертає на нього уваги, тому що він не може говорити голосніше. — Не чіпай мою сестру.
— Не буду, якщо вона заткнеться. Їй краще мовчати. І тобі краще мовчати й слухати мене. Але спочатку тобі потрібно відповісти на два питання. Ти дзвонив у поліцію?
— Ні.
— Ти кому-небудь дзвонив?
— Ні. — Піт бреше, нітрохи не вагаючись.
— Добре. Чудово. Тепер та частина, де потрібно слухати. Ти мене слухаєш?
Габаритна дама з господарською сумкою, гучно дихаючи, залазить в автобус. Піт виходить, як тільки вона звільняє дорогу, і йде, як сомнамбула, притискаючи телефон до вуха.
— Я забираю твою сестру з собою в безпечне місце, де ми зможемо зустрітися, коли записники будуть у тебе.
Піт майже починає говорити йому, що це не обов’язково, що він просто скаже Червоним Губам, де заховані записні книжки, але потім розуміє, що це було б великою помилкою. Як тільки Червоні Губи дізнається, що вони зберігаються в підвалі старого Залу відпочинку, у нього не буде причин залишати Тіну в живих.
— Ти мене слухаєш, Піте?
— Т-так.
— От і добре. Краще тобі слухати, що я говорю. Іди за записниками. Коли вони будуть у тебе — не раніше, — набирай номер своєї сестри. Якщо подзвониш з якоїсь іншої причини, я зроблю їй боляче.
— З матір’ю все добре?
— Так. Вона просто зв’язана. Не хвилюйся за неї. І не ходи додому. Лише візьми записники й дзвони мені.
З цими словами Червоні Губи кладе слухавку. Піт не встигає сказати, що йому доведеться сходити додому за візком Тіни, який знадобиться, щоб перетягнути коробки. До того ж йому треба взяти батьківські ключі від Залу. Він повернув їх на дошку в кабінеті батька, а без них не обійтися.
43
Морріс опускає рожевий телефон Тіни в кишеню і висмикує шнур із комп’ютера.
— Повернись. Руки за спину.
— Ви її застрелили? — По щоках Тіни котяться сльози. — Це той звук, що я чула? Ви застрелили мою ма…
Морріс б’є її долонею по обличчю. Сильно. Кров витікає з носа й куточка рота Тіни. Очі її в жаху розплющуються.
— Стули дзьоб і повернись. Руки за спину.
Тіна виконує вказівки, схлипуючи. Морріс зв’язує їй за спиною руки, скажено затягуючи вузли.
— Ай! Ай, містере! Занадто туго.
— Стули пельку. — Він мляво думає, скільки патронів могло залишитися в пістолеті його давнього приятеля. Двох буде достатньо. Один для крадія і один для сестри крадія. — Іди. Униз. Виходимо через двері кухні. Кроком руш.
Вона повертається на нього, очі величезні, червоні й повні сліз.
— Ви мене зґвалтуєте?
— Ні, — відповідає Морріс, а потім додає щось таке, що своєю незрозумілістю здається їй ще більш моторошним: — Я не зроблю цієї помилки ще раз.
44
Прийшовши до тями, Лінда бачить стелю. Вона розуміє, де знаходиться, у кабінеті Тома, але не розуміє, що з нею сталося. Правий бік голови горить вогнем, і коли вона торкається обличчя, рука виявляється в крові. Останнє, що вона пам’ятає, це те, як Пеггі Моран говорить їй, що Тіні стало погано в школі. «Їдь до неї і відвези додому, — сказала Пеггі. — Я тебе підміню поки».
Ні, вона пам’ятає і ще щось. Щось щодо загадкових грошей.