— Тоді я спробую зробити так, щоб вони тебе довго не спокушали.
Вони сідають. Холлі розливає «Снепл»[137] у пластикові стаканчики. Вони випивають за закінчення літа, а потім захоплюються розмовою й базікають про кіно та телепередачі, тимчасово уникаючи причини, через яку вони тут зустрілися: ця зустріч остання перед розставанням, принаймні на деякий час.
— Шкода, що Білл не зміг прийти, — каже Джером, приймаючи в Холлі шматочок шоколадного торта з кремом. — Пам’ятаєш, як ми всі зібралися тут на пікнік після його справи? Відсвяткувати рішення не відправляти його за ґрати.
— Пам’ятаю це чудово, — відповідає Холлі. — Ти хотів їхати автобусом.
— Тому що автобуса возить безкоштовна! — вигукує Тайрон Екстазний Кайф. — Моя їздити все безкоштовна, все, що може, міс Холлі!
— Це вже приїлося, Джероме.
Він зітхає.
— Напевно, так.
— До Білла зайшов Піт Сауберс, ось чому він не приїхав. Він просив передати тобі привіт і сказати, що хотів би побачитися з тобою до того, як ти повернешся в Кембридж. Витри ніс. Ти шоколадом вимазався.
Він стримує бажання сказати: «Моя любити шоколадний колір найбільше».
— Як Піт?
— Усе гаразд. Він хотів поділитися якоюсь чудовою новиною з Біллом особисто. Я цей пиріг вже не подужаю. Хочеш доїсти? Якщо ти не проти за мною доїдати. Я не ображусь, адже в мене немає застуди й нічого заразного.
— Та я б твоєю зубною щіткою зуби чистив! — каже Джером. — Але в мене вже не лізе.
— Оооох, — щулиться Холлі. — Я б ніколи не стала користуватися чужою зубною щіткою.
Вона збирає пластикові стаканчики й тарілки та несе їх до найближчої урни.
— О котрій ти завтра їдеш? — запитує Джером.
— Сонце сходить о шостій п’ятдесят п’ять. Я розраховую бути в дорозі найпізніше о сьомій тридцять.
Холлі їде в Цинциннаті провідати матір. Сама. Джером насилу вірить у це. Він радий за неї, але й боїться. Раптом щось станеться, і вона впаде в істерику?
— Не хвилюйся, — каже вона, повертаючись і сідаючи на своє місце. — Я впораюся. Їхатиму лише по магістралі, удень, погоду обіцяють гарну. До того ж я беру із собою три своїх улюблених саундтреки до фільмів: «Проклятий шлях», «Втеча з Шоушенка» і «Хрещений батько 2». Який із них найкращий, як на мене. Хоча Томас Ньюмен, за великим рахунком, набагато кращий за Ніно Рота. У Томаса Ньюмена музика загадкова.
— «Список Шиндлера» Джона Вільямса, — говорить Джером. — Краще за нього просто нічого не може бути.
— Джероме, я не хочу сказати, що ти слухаєш усіляке лайно, але… взагалі-то, так і є.
Він задоволено сміється.
— У мене є телефон та iPad, обидва повністю заряджені. «Мерседес» щойно пройшов повну перевірку. Та й там всього-на-всього чотириста миль[138] шляху.
— Круто. Але, коли що, дзвони мені. Мені або Біллу.
— Звісно. Коли ти їдеш у свій Кембридж?
— Наступного тижня.
— З доками покінчено?
— Так. Дякувати Богу. Фізична праця, може, і корисна для тіла, але не здатна зробити душу шляхетнішою.
Холлі, як і раніше, відчуває незручність, коли виникає необхідність дивитися в очі іншій людині, навіть найближчій, але вона робить над собою зусилля й зустрічається поглядом із Джеромом.
— У Піта все добре, у Тіни все відмінно, їхня мати вже встала на ноги. Це, звичайно, чудово, але чи так усе добре у Білла? Скажи правду.
— Не розумію, чому ти питаєш. — Тепер уже Джерому важко дивитися прямо в очі.
— По-перше, Білл сильно схуд. Він занадто захопився вправами й салатами. Але мене не це турбує.
— Правда? — Але Джером знає, і це його не дивує, що вона знає, хоч Білл і впевнений, що зумів це від неї приховати. У Холлі є свої способи.
Вона каже упівголоса, ніби боїться, що її можуть почути сторонні вуха, хоча навколо них у радіусі ста ярдів[139] ні душі.
— Як часто він у нього буває?
Джерому немає потреби питати, про кого вона говорить.
— Не знаю.
— Частіше, ніж раз на місяць?
— Гадаю, так. Напевно.
— Раз на тиждень?
— Може, і не так часто. — Хоча хто знає?
— Навіщо? Він же… — Губи Холлі тремтять. — Брейді Хартсфілд майже овоч!
— Тобі не треба себе звинувачувати, Холлі. У жодному разі. Ти вдарила його, тому що він збирався підірвати кілька тисяч підлітків.
Він намагається доторкнутися до її руки, але вона відсмикує її.
— Я й не звинувачую себе. Я б зробила це знову. Але мені неприємно думати, що Білл одержимий ним. Я знаю, що таке одержимість — нічого доброго!
137
«Snapple» — бренд чайних і фруктових безалкогольних напоїв, що випускаються компанією «Dr Pepper Snapple Group».