Він подумав: «Лінда була права. Треба було залишитися вдома».
Він подумав: «Я помру, і, напевно, воно й на краще. Адже, на відміну від Тодда Пейна, я так і не спромігся перевести в готівку страховку».
Він подумав: «Хоча це, мабуть, потрібно буде зробити».
Потім темрява.
Коли Том Сауберс прокинувся в лікарні за сорок вісім годин, поряд із ним сиділа Лінда. Вона тримала його за руку. Коли він запитав, чи виживе, вона посміхнулася, стиснула його пальці й відповіла, що зуб дає.
— Я паралізований? Скажи правду.
— Ні, милий, але в тебе багато поламаних кісток.
— А що з Тоддом?
Вона відвернулася, закусивши губу.
— Він у комі. Але лікарі кажуть, він урешті-решт із неї вийде. Вони це за його енцефалограмою визначили, чи щось таке подібне.
— Там була машина. Я не зміг піти з дороги.
— Я знаю. Ти не один. Це був якийсь маніяк. Його не зловили. Принаймні поки що.
Водій «Мерседеса» зараз хвилював його менш за все. Що непаралізований, це добре, але…
— Наскільки зі мною серйозно? Тільки не бреши… Кажи прямо.
Вона зустрілася з ним поглядом, але не витримала й відвела очі. Знову глянувши на листівки з побажаннями одужання на тумбочці біля ліжка, вона промовила:
— Ти… Ти ще нескоро зможеш ходити.
— Як нескоро?
Вона підняла його руку, усю в глибоких подряпинах, і поцілувала її.
— Вони не знають.
Том Сауберс заплющив очі та заплакав. Лінда якийсь час слухала його, а коли слухати стало несила, подалася вперед і натиснула на кнопку насоса, що дозує морфін. Вона продовжувала це робити, аж поки апарат не перестав видавати заспокійливе. До цього моменту він уже спав.
1978
Морріс узяв із верхньої полиці шухлядки у ванній кімнаті рушник і накрив ним Ротстайна, який тепер сидів у неприродній позі, наполовину звісившись із крісла, без верхньої частини голови. Мізки, які породили Джиммі Ґолда, сестру Джиммі Емму та зайнятих самоїдством батьків Джиммі, напівалкоголіків — це аж занадто нагадувало батьків самого Морріса, — тепер підсихали на шпалерах. Не сказати, щоб Морріса це вразило, радше здивувало. Він очікував побачити кров і дірку межи очі, але ніяк не це химерне слизьке місиво з хрящів і кісток. Брак уяви — припустив він. Саме через це він міг читати гігантів сучасної американської літератури — читати й захоплюватися, але ніколи не зміг би стати одним із них.
Із кабінету вийшов Фредді Доу з двома набитими лантухами, по одному на кожному плечі. За ним з’явився Кертіс з опущеною головою, він не ніс нічого. Раптом він підхопився, обігнав Фредді та понісся на кухню. Двері на задній двір, підхоплені вітром, голосно вдарилися об стіну. А потім пролунали звуки блювання.
— Його знудило, — сказав Фредді. У нього був хист повідомляти про те, що й так усім зрозуміле.
— Ти в порядку? — запитав Морріс.
— Ага. — Фредді вийшов через парадні двері, не обертаючись, зупинився та взяв ломаку, що стояла на порозі, притулена до крісла гойдалки. Вони готувалися зламувати двері, але ті не були замкнені. Як і двері кухні. Схоже, Ротстайн усе найцінніше тримав у своєму гардолловському сейфі. Ось тобі й брак уяви.
Морріс пройшов до кабінету, глянув на охайний письмовий стіл Ротстайна та прикриту друкарську машинку. Подивився на світлини на стіні. На них посміхались обидві колишні дружини, обидві молоді й красиві, в одязі п’ятдесятих років і з зачісками того ж періоду. Досить дивно, що Ротстайн тримав відставних жінок там, де вони могли спостерігати за ним, поки він писав, але в Морріса бракувало часу думати про це або досліджувати вміст письмового столу письменника, що він зробив би з великим задоволенням. Але чи була потреба в цьому дослідженні? Адже записники й так у нього. У нього вміст розуму письменника. Усе, про що він написав після того, як припинив публікуватися вісімнадцять років тому.
Фредді виніс пачки грошей у першому ж мішку (так, Фредді та Кертіс розумілися на готівці), але в сейфі на полицях ще залишалося багато записників. Книги в молескінових палітурках — такими користувався Гемінґвей, про такі марив сам Морріс, коли, відбуваючи термін у «Ріверв’ю», мріяв про письменницьку кар’єру. Але у виправній колонії для неповнолітніх злочинців йому видавали по п’ять аркушів цупкого паперу «Блу хорс»[3] — цього, напевно, недостатньо, щоб заходитися писати Великий Американський Роман. Прохання видавати більше не допомагали. Одного разу він запропонував Елкінсу, помічнику комісара, зробити мінет за десяток зайвих аркушів. Елкінс натовк йому пику. Досить кумедно, якщо згадати про весь той примусовий секс, у якому йому довелося брати участь протягом дев’яти місяців відсидки. Переважно, стоячи навколішках, і кілька разів із власними брудними трусами в роті.
3
«Blue Horse» — заснована після Великої депресії американська компанія, що виготовляє канцелярське приладдя.