Невеликий човен, трохи харчів на дорогу — ото й усе, з чим вигнанець покинув береги Ісландії. Напрямок? Довільний, у безвість, через затуманені, повні крижаних уламків моря, що оточували острів.
Через три роки, оплаканий одними, забутий іншими, Рудобородий Ерік повернувся в Ісландію. Спершу небагато було таких, що йняли віри його розповідям. Бо хіба ж можна було повірити, що вигнанець на своїй шкаралупі після довгої і тяжкої подорожі, під час якої не раз прощався з життям, досяг чарівних, тихих, залитих сонцем, захищених від морських штормів і повних риби фіордів та прибережних квітучих лук, які могли б прогодувати цілі стада корів і овець.
Повірити в це було важко, але щораз більше охочих, яким тісно ставало в Рейк'явіку, почали гуртуватися довкола Рудобородого. Надто убогі були скелі Ісландії, щоб прогодувати корів і овець, в порівнянні з тими, про які невтомно розповідав цей фантазер, називаючи відкриту ним землю Гренландією — Зеленою Землею.
Картини, які Ерік малював перед своїми співвітчизниками, певно, були далекі від дійсності. Чи вірив у них Рудобородий? Історія про це умовчує. Відомо тільки, що він знову, цього разу вже добровільно, вирушив до берегів землі, яка запалила в умах вікінгів стільки оманливих надій. Плив не сам, а на чолі великого каравану човнів, ущерть завантажених людьми з усім їхнім скарбом, рільничим знаряддям, худобою. Після довгої подорожі через бурхливі незнані води чотирнадцять з тридцяти п'яти човнів досягли мети.
Кліматичні умови були надзвичайно важкі, а проте поселення вікінгів на західному і південно-східному узбережжях Гренландії розвивались і множилися. Зима тривала там багато місяців, але призвичаєні до важкого життя в Ісландії вікінги й тут якось давали собі раду.
Оселившись на помережаних фіордами берегах, вони випливали в море, полюючи на звіра, виряджалися в усе нові й нові подорожі і забирались чимраз далі й далі. Під час однієї такої мапдрівки Лейф Щасливий — син Рудобородого Еріка — досяг невідомих берегів, про які гарно розповідається у стародавніх норвезьких сагах. На підставі його описів сучасні вчені припускають, що він на п'ять століть раніше за Колумба дістався до Північної Америки в районі лабрадорського узбережжя.
Рудобородий Ерік, як виявилося, був добрий господар країни, оманлива назва якої — «Зелена» — збереглася донині. Клімат Гренландії у ті часи був значно тепліший, ніж тепер, у цьому вже немає ніякого сумніву. Поселенці держали там худобу і випасали її на справедливо поділених між усіма мешканцями луках та пасовиськах. Їжі не бракувало, хоча хліб був не часто, бо тільки небагатьом щасливцям удавалося виплекати морозостійкі види збіжжя.
Хутра полярних звірів і цінні моржові ікла вікінги переправляли до Європи, вимінюючи за них потрібне для спорудження човнів та будинків дерево і тканину на одяг. Археологічні знахідки, які чудово збереглись у вічній мерзлоті, свідчать про неабияку заможність тогочасних гренландських поселенців.
Услід за першими переселенцями туди припливали юрбами нові й нові люди. Найбільший господарський розквіт поселень гренландських вікінгів припадає на XI і XII століття. Наприкінці ХІІІ століття пожвавлена торгівля з Європою починає занепадати, і від колишнього заможного життя переселенців не залишається й сліду. Дедалі рідше запливають сюди кораблі з далекої Європи. Невідомо, що спричинилося до того. Чи то несприятливий стан політичних відносин, а чи страшна епідемія чорної віспи, що лютувала в Норвегії і Данії? Через брак дерева на будування й ремонт човнів вікінги не могли вирушати в мисливські походи. На Зеленій землі з'явилася примара голоду і злиднів. Відрубності Гренландії сприяло певною мірою і раптове загострення клімату в наступні століття. Крига, що облягала дедалі більші простори північних морів, ставала нездоланною перешкодою для вутлих вітрильних суден. Сумний кінець золотих часів наближала також боротьба з ескімосами за мисливські угіддя. Досі ескімосів не було в Південній Гренландії. Тепер вони витісняли вікінгів, валом насуваючись із півночі. Люди гинули, поселення руйнувалися. На сотні років запали в непам'ять перші сміливці, що не побоялись оселитися на узбережжі незнаного північного острова.
У середні віки досягнення попередніх епох покриваються забуттям. Знову появляються твердження, що Земля плоска або що вона — величезпа скриня, а над нею — рай. Поширюються байки про краї, які спалює вічна сонячна спека, і краї, що тонуть у мороці, бо туди ніколи не заглядає сонце.