З цікавістю оглядав шкіпер і незвичайне спорядження. Ніщо не пройшло повз його пильне око. І кожну подробицю він прокоментував, хвалив, радив, ганив, тішачись, що Фрітьоф завжди слухає його з великою увагою.
— Чому ти взяв тільки одну шлюпку? Оце єдине мені дуже не подобається, — заявив він якось.
— Мені теж, просто не міг дістати другої такої самої, — відповів Нансен ухильно.
Але шкіпера не так легко було обманути. Довго наполягав на своєму, поки Нансен не погодився прийняти від нього в подарунок одну з рятувальних шлюпок «Язона». Нансен був щасливий, що дістав цей щедрий дарунок. Він розумів, як важливо мати два човни. А не купив другого, бо на нього вже не вистачило грошей.
Тривалий рейс на мисливському суденці мав ще й ту вигоду, що учасники експедиції змогли нарешті познайомитися ближче. Фрітьоф, керуючись більше чуттям, ніж досвідом, до кінця усвідомлював, як важливо добрати в експедицію потрібних людей. Від кого ж, як не від них, залежатиме успіх чи невдача. Було їх тільки п'ятеро.
Своїм заступником Нансен одразу призначив Свердрупа. Досить було тільки поглянути на його кремезну постать, на міцне і, здавалося, трохи простакувате обличчя, на бистрий, проникливий позирк блакитних, ясних, глибоко посаджених очей, на спокійні, врівноважені рухи, щоб усвідомити, що вибір зроблено вдало. Змалку Свердруп, як і Нансен, зжився з природою, важко працював у полі й у лісі, допомагаючи батькові у невеликому скромному господарстві в горах Північної Норвегії. Лижі для нього були що власні ноги. Він щодня ганяв на них у мороз і в завірюху по лісистих пагорках і крутих схилах. Багато полював — не заради мисливської пристрасті, а щоб заготувати м'яса для дому, забезпечити дичиною родину, де ніколи не переливалося через край. Якось після довгої небезпечної погоні в лісі він уполював ведмедя; тоді йому минуло шістнадцять. Наступного року Свердруп став уже матросом, щоб заробляти на хліб. Багато плавав по різних водах під різними прапорами — норвезькі моряки мають добру славу в усьому світі. Після шести років праці на морі він склав екзамен на штурвального. Невдовзі по тому Свердруп завдяки своєму самовладанню і незвичайній енергії урятував екіпаж бригантини, яку шторм кинув на скелясте узбережжя Шотландії. Відтоді шкіпер Свердруп самостійно водив невеликі вітрильні і парові судна по морях Півночі. Чого йому ніколи не бракувало — так це відваги. Не шаленої, нерозумної, а тієї розважливої, якою відзначався і Нансен. Один-єдиний раз Свердруп ладен був забути про неї. Якийсь винахідник підводного човна шукав сміливця, що згодився б провести його човен пізньої осені через Північне море до Англії. Свердруп зголосився перший. На щастя, винахідник передумав, вирішивши, що розумніше буде просто перетягти човна на буксирі.
Нансен з першого погляду полюбив і оцінив Свердрупа, з яким пізніше не раз вирушав у далекі полярні подорожі.
Другим учасником експедиції був капітан далекого плавання Олаф Дітріксен, офіцер норвезького військового флоту. Спокійний, врівноважений, поважний. Він мав провадити наукові спостереження і обчислення, яким Нансен надавав великого значення.
У кожній експедиції, крім фахівців, мають бути люди, головне завдання яких — безвідмовно виконувати доручення керівника. Ніде ніхто про це не писав, не говорив, але Нансен як добрий організатор розумів, наскільки потрібні в експедиції робочі руки. Одним його помічником став двадцятидвохрічний Крістіан Трана, сусід Свердрупа, селянин з гірських околиць Північної Норвегії. Він знав труднощі життя, був дужий, послужливий і до того ж добре ходив на лижах.
Поза цією трійкою, за порадою Норденшельда, Нансен хотів узяти в експедицію двох лапландців. Не маючи достатньо часу на пошуки відповідних людей, написав листа своїм приятелям у Північну Норвегію з проханням знайти двох чоловіків, нежонатих, відважних, призвичаєних до труднощів. Лапландці прибули до Крістіанії в останню хвилину. Маленькі, непоказні. Ані молодший Балту, ані старший Равна, якому перевалило вже за сорок, не знали, куди мають пливти і з якою метою. Обоє жахнулися, почувши про Гренландію, одначе не відступились, бо скромний заробіток, який запропонував їм Нансен, вважали за справжнє багатство.