Після короткого постою в торговому осередку Товариства Гудзонової затоки у Форт-Йорку, розташованому над Гудзоновою затокою, легковірний Франклін погодився вирушити в дальшу дорогу з порожніми руками. Хоч саме тут експедицію обіцяли забезпечити всім необхідним, їй майже нічого не дали, гаряче запевнивши, що харчі, зброю й амуніцію вона дістане в наступній факторії — осередку Північно-західного товариства, в якому зупинилися мандрівники.
Недобросовісні службовці Форт-Йорка, ігноруючи державне розпорядження, не дуже клопоталися науковою експедицією, завдань якої не розуміли. А може, вбачали в мандрівниках якихось потайних купців. Чи хотіли дошкулити конкуруючій факторії, перекладаючи на неї весь тягар постачання. Держава так далеко. Хто це перевірить і коли?..
Не знаючи вовчих законів, якими регулювалися місцеві стосунки, не підозрюючи лихих намірів, Франклін узяв на віру всі запевнення. Не усвідомлював, якої страшної помилки припустився. Непоправної помилки. Надто самовпевнений, він, Франклін, навіть не зажадав від урядовців факторії, щоб вони забезпечили експедицію принаймні тютюном і горілкою, які допомогли б йому прихилити розбещених провідників-індіанців. Експедиція вирушила в далеку, незнану й небезпечну подорож погано оснащена.
В наступній факторії Форт-Провіденс, над Великим Озером Невільників, повторилася та сама історія.
«Якщо у Форт-Йорку цим приблудам нічого не дали, то чому ми маємо убавляти свої запаси», — порадилися між собою службовці факторії і вирішили відповідно й діяти.
— У навколишніх племенах лютують епідемії. Індіанці вибрали всі товари. Наші склади порожні. Мусимо заощаджувати запаси… Доставимо вам харчі пізніше індіанцями, — заявили ухильно.
Замість повернути назад, як радив здоровий глузд досвідченого полярника, Франклін вирішив, що «якось буде», і, заспокоєний обіцянками, звелів рушати далі.
За провідника мандрівникам погодився стати, після довгих торгів, вождь одного з навколишніх індіанських племен — Велика Нога. Його воїни мали супроводжувати білих у важкому поході на човнах униз по течії Мідної річки до узбережжя Північного Льодовитого океану. Велика Нога був дуже жадібний. Тривалий час живучи серед білих авантюристів, він навчився пити «вогнисту воду». Заохочений обіцянкою щедрої винагороди, яку він мав одержати у факторії за дорученням Франкліна, вождь охоче віддав човни і людей у розпорядження експедиції.
І знов у дальшу подорож мандрівники вирушили без припасів, сподіваючись поповнити нестачу полюванням. Але мисливського спорядження Франклін дістав також небагато. Службовці факторії, не вагаючись, вирядили своїх земляків на неминучу смерть, аби тільки не чіпати власних запасів. З самого початку подорож складалася невдало. Індіанці не хотіли полювати за старим методом — ловити оленів на ласо — і вимагали вогнепальної зброї, а білі мусили заощаджувати набої.
Почалися сварки. Побачивши, як скромно, навіть бідно оснащена експедиція, вождь індіанців, обманутий у своїх надіях, відмовився помагати далі. Залишитися без провідника в суворих, незнаних краях було немислимо. Мандрівники зрозуміли, що самі вони не дадуть собі ради, і вирішили отаборитися на зиму. Свій табір вони назвали Форт-Інтерпрайс — Форт Відважних. Обидві факторії, оповіщені через індіанців про місце постою експедиції, урочисто зобов'язалися доставити до цього пункту обіцяні припаси.
Коли б не прикра нестача зброї, то протягом зими можна було б легко забезпечити експедицію продовольством і навіть створити певний резерв на майбутнє. Стада північних оленів смирно паслися поблизу табору. Час від часу мандрівники бачили могутні силуети мускусних биків. Проте Франклін, сліпо вірячи обіцянкам, заощаджував набої. А оскільки він не мав запасу ні горілки, ні тютюну, то не міг заохотити індіанців полювати дичину за допомогою ласо.
Що довше приглядався Велика Нога до дивних білих, таких не схожих на тих, яких бачив досі, то більше вони йому не подобалися.
— Аніскілечки не вірю, — заявив він нарешті, — що ви справді посланці якогось великого монарха. Ваші факторії виряджають вас ні з чим, хоч склади їхні, як я добре знаю, повні. Вони нехтують вас. Яка ж із них потім захоче виплатить те, що ви нам заборгували? Чого ми будемо покидати наші шатра і йти з вами далі? Хто ви такі? Де запорука, що ваша обіцянка щедро винагородити мене і моїх воїнів, — не звичайнісінька брехня?
Треба було переконати індіанців, що обіцянки буде дотримано. Але як? Сам Франклін свято вірив у це. Білі безсилі, одначе вони вважають, що, коли вже зайшли так далеко, то не повинні вертати назад, що їх обов'язок за всяку ціну іти далі — до мети.