Але ще є надія врятуватися. Наддати ходу! Там, у зимівнику, у Форт-Інтерпрайсі, їх жде харч. Тож у дорогу! Не повинні підвести обидві факторії!
На коротких постоях люди розмовляють про те, що їли вдома, що найбільше любили, обмінюються рецептами приготування смачних страв. Перед затуманеними голодом очима постають величезні паляниці, свіже хрустке печиво, шматки сала і м'яса… А тим часом сили тануть. Дедалі повільніше посувається гурт мандрівників, яких підтримує вже тільки надія.
Становище нестерпне. Франклін висилає вперед трьох найдужчих канадців на чолі з поручиком Беком. Вони мають відшукати табір у Форт-Інтерпрайсі, забрати звідти частину приставлених індіанцями харчів і повернутися з ними до товаришів, які не можуть іти швидко і вже пристали в дорозі. З ними лишається лікар експедиції. Решта у лахмітті, майже босі крок за кроком ідуть далі.
Минає день за днем. Вислані вперед не повертаються. Чи не трапилося чого з ними в дорозі? Занепокоєний Франклін вирушає назустріч їм. Вибиваючись з останніх сил, нарешті досягає Форт-Іптерпрайса і не застає тут жодної живої душі. Біля входу в намет висить записка:
«… Продовольства немає. Індіанці підвели. Поспішаю по допомогу до факторії Форт-Провіденс.
Бек »
«Продовольства немає»… Який страшний зміст у цих словах! Поблизу, на пагорку, пасуться олені. Але ні Франклін, ні його товариші не мають уже сили підняти рушницю і прицілитися. Обманули свої, обманули індіанці…
«Прочитавши цей листок, ми розридалися, — занотовує Франклін у щоденнику подорожі. — Ми плакали над своєю долею та ще більше над долею тих, що лишилися позаду, очікуючи від нас харчів. А ми їх не маємо. І самі вже не можемо рушити з місця…»
Втративши надію, люди остаточно вибилися з сил. Вони зарилися в торішні лігва, вкрившись з головою шкурами. Щасливі, що можуть нарешті відпочити, навіть якщо б цей відпочинок був останній.
За кілька днів уже напівпритомні вони почули чиїсь кроки. Хтось підходив до табору. «Допомога!» — закричав Франклін, зриваючись на ноги. Але його чекало ще одне розчарування. Це була не допомога. Двоє людей, лікар і носій, що з невеличкою групкою залишалися в тилу, з останніх сил пробилися до форту, не дочекавшись обіцяної допомоги.
А де ж решта? Невже загинули в дорозі? Спочатку лікар відмовився будь-що пояснити. Лише через кілька днів Франклін узнає од нього страшну правду.
Один метис із групи лікаря часто полював і завжди повертався до табору навантажений м'ясом. Нікому так не щастило на полюванні, як йому. Це було то оленяче м'ясо, то вовче. Голодні товариші жадібно накидалися на їжу, не знаючи, як і дякувати мисливцеві, та тішилися, що не помруть з голоду, маючи такого опікуна. Одне тільки непокоїло лікаря: ті, що йшли з метисом на полювання, не поверталися. Сам він поводився якось дивно, мовчав, коли йому дякували, а як питали про товариша, вибухав страшним, несамовитим гнівом.
«Чого це я маю відповідати за того тюхтія? — горлав він. — Може, його вовки розірвали, може, він покінчив самогубством, не витримавши такого життя? Чи не досить того, що я приношу вам їжу?»
Коли за таємничих обставин зник ще один чоловік, метис заявив, що з нього досить усяких підозрінь, що він давно ненавидить білих і мусить раз назавжди покінчити з ними. Все стало зрозуміло. З голоду йому помутився розум.
Божевільний убивав товаришів, годуючи їхнім м'ясом тих, що лишалися. А вони їли і дякували йому, вважаючи його за свого благодійника. Лікар застрелив божевільного. Така була страшна правда.
Жахлива розповідь не викликала в слухачів подиву, навіть не справила на них ніякого враження. Хто зна, яка доля чекає невдовзі їх самих? Таке збайдужіння — ознака близького кінця. Голод перестав уже завдавати людям страждання. Вони надто ослабли, щоб відчувати біль. Життя згасало в них з кожним днем, з кожною годиною.
Вдалині почулися якісь постріли. Що там? Обважнілі голови конаючих насилу підводяться над кублами. Так добре було, залізши під шкури, ні про що не думати, нічого не прагнути. Що ж це за галас? Хто там порушує їхній спокій? Хіба вони мало ще натерпілися?..
Це вже нарешті була допомога, довгождана допомога. Вона надійшла в останню мить. Доблесний поручик Бек з канадцями силою змусили службовців факторії видати продукти. Нелегко було домогтися цього. Очевидно, вплинув узятий напоготов'я карабін. А може, з цього треба було й раніше починати розмову з негідниками, які не мали ні совісті, ні милосердя? Напевне, інакше тоді склалася б доля нещасної експедиції.