Через два дні ми знову почули постріли. То припливли по нас човни. Нансен не підвів».
Після шістнадцяти днів розлуки всі учасники експедиції знову були разом живі й здорові. Але вісті з Івігтуд-фіорду були невтішні. Посланий туди ескімос прибув на пароплав у ту мить, коли той уже знімався з якоря.
— Я дуже шкодую, але, на жаль, нічого вже не можна зробити, — сказав капітан. — На борту сорок чоловік. Якщо я вирушу по вашу експедицію, судно може вмерзнути в кригу, і тоді доведеться лишитися тут на цілу полярну ніч. Хто ж прохарчує такий гурт людей? У нас немає запасів, у вашому поселенні — теж. Настане голод.
Хочеш не хочеш, Нансен мусив лишитися зимувати у Готхобі. Зимові місяці, понад усяке сподівання, пролетіли хутко. Нансен незчувся, як вони промайнули. Він не марнував їх, сидячи без діла. Його все тут цікавило. Він усе хотів сам побачити і почути, а потім свої спостереження передати на папері і на полотні. Щоб ближче познайомитися із життям гренландських мисливців, не довго думаючи, перебрався з вигідного будиночка датчанина до ескімоського іглу. Він не був там для господарів тягарем. Їв те, що й усі, спав у такій самій постелі, що й інші, полював разом з усіма і навіть навчився плавати по водах фіорду в легенькому, хиткому каяку, обтягнутому тюленячою шкурою. Нансен щиро полюбив своїх господарів і прихилив їх до себе своєю доброзичливістю, для них незвичною з боку білих людей.
Коли настав час прощатись, усі шкодували за ним. А старий мисливець, з яким особливо потоваришував Нансен, сказав:
— Коли ти знову повернешся до того великого світу, з якого прийшов до нас, побачиш багато нових речей, зустрінеш безліч цікавих людей, то швидко забудеш нас, проте знай, що ми пам'ятатимемо тебе завжди.
Хто був знайомий з Нансеном, той знав, що він ніколи не забував дружби. У своїй книзі «Життя ескімосів» він з любов'ю оповідає про гренландських ескімосів, з симпатією і повагою відзначаючи достойності їхнього характеру. Нансен таврує презирливе ставлення європейців до ескімосів, яких ті вважали за дикі, варварські, не варті уваги племена, висміювали їхні звичаї і при кожній нагоді користалися з їхньої легковірності і простодушності. «Що ж із того, що вони брудні, що живуть у примітивних умовах? Спробував би хтось із нас жити інакше тут — серед льодів у лютий мороз. Ці люди добрі, справедливі й довірливі, як діти. Їх легко скривдити, бо вони нікого не підозрюють у лихих намірах. Сповнені ілюзій, вони не знають, що людина людині може бути ворогом».
Нансен перший так писав про ескімосів. Його книга викликала великий інтерес у всьому світі й справила належний вплив. Пізніші дослідники Гренландії вже прагнули дивитися на місцевих жителів як на людей, а не як на дикунів.
Повернення на батьківщину
III
ВЕЛИКІ ПРИГОТУВАННЯ
_____________________
Розділ сімнадцятий
«ЄВУ ПОПЕРЕДЖЕНО. НА ПОЛЮС Я ТАКИ ВИРУШУ!»
— Щасливцю, тебе нагороджено медаллю «Вега»! Знаєш уже про це? — Такими словами привітав Нансена, коли той повернувся з Гренландії, його близький приятель. Осяяне усміхом обличчя Фрітьофа споважніло. Він трохи зблід і, схвильований, міцно стиснув руку товариша, не в змозі вимовити й слова.
— Пусти, розтрощиш мені пальці, ведмедю полярний! Ти шоста людина у світі, удостоєна цієї знаменитої відзнаки. Можеш ти це збагнути? І серед усіх наймолодший!
— Доки ще дорікатимуть мені за мої двадцять вісім років, — мовив Нансен, але видно було, що думками він десь далеко.
В ту хвилину виразно, як ніколи, постав перед його очима стрункий силует прославленої «Веги» Норденшельда, яку він бачив з палуби «Вікінга». Чи ж міг він тоді припустити?..
За першою почесною відзнакою посипалися інші. Королівське географічне товариство в Лондоні, не безпідставно визнане за найбільший авторитет у справах полярних експедицій, удостоїло молодого вченого найвищої нагороди — медалі «Вікторія».
Під час церемонії вручення цієї нагороди президент товариства сказав:
— Цю медаль ми даємо не тільки за досягнення, здобуті на терені науки, а й за те, що нагороджений зумів як керівник щасливо довести до кінця дуже небезпечну експедицію, яка просто не мала можливості відступити, а на карту було поставлено життя всіх її учасників. Виконати таке завдання міг тільки той, хто має чудові якості мандрівника, відкривача і дослідника.