«… Слід було б заборонити всілякі спроби досягти полюса з метою проведення там наукових досліджень до того часу, поки безсилі в льодових умовах морські судна можна буде замінити повітряними кораблями».
В упертому і терпеливому герці людини з Арктикою до того часу завжди перемагала природа. Величезні холодні простори довкола Північного полюса Землі, що налічували мільйони і мільйони квадратних кілометрів, усе ще були білою плямою на географічних картах світу. Незнаною, таємничою…
— Хіба ж можна миритися з тим, що в наш час ще не досліджено такі обшири? Треба зробити все, щоб розвідати і вивчити їх, — не раз повторював Нансен.
Думка про експедицію до полюса вже багато років не давала йому спокою. Марив про неї ще під час першої мандрівки на «Вікінгу» і в дні експедиції через Гренландію.
— Щоб узяв і мене з собою на полюс, — гаряче просив його тоді Свердруп, не питаючи навіть, коли і як Нансен збирається дістатися туди, де ще ніхто не бував. Свердруп сліпо вірив своєму другові.
Фрітьоф і сам до кінця ще не знав, як узятися до цієї гігантської справи. Усвідомлював тільки, що рано чи пізно таки вирушить до полюса. Допоміг йому в цьому щасливий випадок.
Це було ще тоді, коли Нансен, скромний лаборант Бергенського музею, цілими годинами просиджував над мікроскопом. Одного разу з околиці Юліапенхоб, на південному гренландському узбережжі, кілька ескімоських мисливців, як і щодня, вирушили на полювання. Хисткі каяки ледве пробиралися поміж крижинами.
— Погляньте! — вигукнув раптом один з мисливців, показуючи на велику крижину, де щось чорніло посередині.
На каяках враз замиготіли під сонцем короткі весельця — ескімоси поспішали до крижини, заздалегідь тішачись думкою, що незабаром повернуться додому з багатого здобиччю. Спритно і безшумно добралися до крижини і зупинилися розчаровані. Це були зовсім не тюлені. Засипані снігом, наполовину вмерзлі у лід, перед ними лежали якісь консервні банки, реміняччя, одне поламане весло, козирок від шапки, ватяні штани і пожовклі аркуші паперу, на яких були ледь помітні якісь розмиті водою знаки.
— Це все твоє, ти ж перший побачив, — кепкували мисливці з «щасливчика», який помітив крижину і сказав про це товаришам.
— Навіщо воно мені? Я думав, що це тюлені, — зітхнув мисливець, не знаючи, що йому робити з цим скарбом — старими, попсованими вологою, ні на що не придатними речами.
Повернувшись у поселення, мисливець відніс їх датчанинові, що мешкав серед ескімосів, і несміливо запитав, чи той хоч що-небудь дасть за них.
— Білим людям ніколи не бракувало розуму, — підсміювався мисливець другого дня, діставши за непотріб багато цукру, чаю, сталевих голок і кілька жмень барвистого скляного намиста для дружини.
Датчанин не вірив власним очам. Перед ним були пожовклі, зчорнілі речі, що належали учасникам знаменитої експедиції Де-Лонга[6]. Під реєстром продовольства стояв його підпис. Хто ж не читав або не чув у ті часи про трагічну долю американської експедиції, що три роки тому на кораблі «Жаннетта» намагалася пробратися «вільним від криги морем» до самого полюса? Підхоплене морськими течіями судно, вмерзле в крижані поля, дві зими дрейфувало по Північному Льодовитому океану. Розчавлене врешті їхнім натиском, воно затонуло на широті Новосибірських островів.
Невже знайдені речі продрейфували на кризі понад п'ять тисяч кілометрів, які відділяють місце загибелі «Жанпетти» від Гренландії? Це ж сенсація! Датчанин першим же кораблем відіслав цінну знахідку разом з докладним звітом на батьківщину. А через кілька місяців професор Мон опублікував статтю, яка наробила багато галасу.
«Знахідка речей, що належали учасникам експедиції Де-Лонга — ще один незаперечний доказ існування потужної морської течії, яка несе кригу від берегів Сибіру через Північний полюс до берегів Гренландії», — писав Мон.
Стаття професора викликала палку дискусію в науковому світі. Нансен пильно стежив за нею. Він пригадав, що й сам бачив біля східних берегів Гренландії стовбур сибірського дерева. Молодий учений був певен, що професор має рацію. Думка про можливість існування такої течії віддавна хвилювала Нансена. А коли з'явилися нові докази, ще більше захопила його. Експедиція до полюса вимальовувалася в уяві молодого вченого дедалі виразніше.