Кожне слово цієї довгої різкої статті американця вражало молодого полярника в саме серце. Але Нансен добре пам'ятав, у чому полягала причина трагедії арктичної експедиції 1882–1883 років, що провадила дослідження за програмою Першого міжнародного полярного року. Не хто інший, як Грілі, будучи керівником цієї експедиції, продемонстрував легковажність і невміння передбачати, що й привело до страшних наслідків. З двадцяти чотирьох чоловік, виряджених на північну дослідну станцію, після трьох вимушених зимувань, які стали для всіх справжнім пеклом, повернулися тільки семеро. Решта загинули з голоду.
Нансен розумів уболівання Грілі і його ненависть до Арктики, з якої американець вибрався ледве живий.
Не беручи близько до серця цих нападів, а може, тільки вдаючи, що вони його не зачіпають, молодий полярник повернувся в Норвегію і там з подвоєною енергією почав готуватися до своєї всіма огуджуваної експедиції.
Розділ двадцять другий
«НАРІКАЮ ТЕБЕ ІМЕНЕМ «ФРАМ»!»
— Що тут скоїлося? Чи не запливає сьогодні до порту якийсь королівський корабель? Чого це з'юрмилося стільки людей?
Нансен міцно стиснув руку Єві, що сиділа біля нього в екіпажі.
— Поспішають туди, куди й ми, — відповів він, не приховуючи хвилювання.
Уздовж вулиці, що вела до верфі, перед усіма будинками майоріли прапори. Натовп густішав, широкою хвилею переливався з тротуарів на бруківку. На ляскання батога і погукування кучера перехожі обурено оберталися, але слова протесту одразу ж завмирали на їхніх устах, як тільки люди помічали біляву простоволосу голову Фрітьофа.
— Дивися, це він, — казали чоловіки, підносячи високо вгору дітей, щоб їм краще було видно.
— Який красень! — перешіптувалися жінки. — Щаслива та Єва. І сама вродлива.
— Тож і не дивно, що вибрав її. А подивіться, як гарно вона вбрана.
На позолочених осінню схилах гір довкола верфі хвилювалося море голів. На воді тислися сотні святково прибраних яхт, човнів і пароплавів. Біля причалу стояв конструктор Арчер. Вітер розвівав його велику білу бороду. Він шанобливо подав руку Єві. Без слів показав униз. Там, серед прикрашених різноколірними знаменами риштовань, стояв широкий корпус корабля. Білі дошки палуби різко контрастували з чорними просмоленими бортами. Могутні щогли ще лежали на березі. Їхнє місце на палубі зайняли три високі флагштоки; на двох крайніх майоріли вже національні прапори Норвегії, а на середній мали підняти прапор з назвою корабля. Ніхто досі ще не знав її.
Натовп збуджено гомонів. Норвежці — народ моряків — знаються на кораблях. Але доти ніхто ще не бачив такого, як цей, що мав вирушити на підкорення Північного полюса.
— Як дивно вигнуті його борти. Точнісінько яйце.
— Та ні, швидше половинка кокосового горіха, — дивувалися в натовпі.
— Міцна посудина, це одразу видно. Але не хотів би я бути на ній під час шторму: пекельно качатиме.
— Справді. Таким як почне кидати, то й душу витрясе, — додавали інші.
— Мабуть, тільки вдаєш, що не хотів би на такому судні поплавати?
— Нізащо в світі!
— Такий з тебе моряк! А я все віддав би, щоб потрапити на нього.
— Дивіться, дивіться, вже виходять на риштовання! — крикнув хтось.
Єва, з непокритою головою, в широкому, блакитному, як море, плащі легко підходила вже до носа корабля. Арчер, випроставшись, високо підвівши голову, тримав у руці пляшку шампанського. Нансен, зовні спокійний, дивився на залите сонцем море, ніби вже бачив на хвилях відблиск айсбергів.
— Як його назовуть, не знаєте? — знову зринув голос із натовпу.
— Напевне, «Єва». Він так кохає її, — прошепотіла якась молода дівчина.
— А от і ні. Шість місяців тому в них народилася донька, таке славне дівчатко, Лів звати. З її іменем, мабуть, і вирушить батько в льоди.
— Лів — то значить «життя». Гарне ім'я, — з ентузіазмом підхопила якась інститутка. — І гарна назва для такого корабля.
— Тихо, ви, сороки! Нансен передусім великий патріот. Можу заприсягтися, що назве корабель іменем вітчизни — «Норге», — гаряче доводив старий рибалка.