Чоловік, що стояв поруч, знизав плечима.
— З певних джерел мені відомо, що після довгих роздумів вирішено дати кораблю ім'я «Північний полюс», — прошептав він таємниче.
— То, мабуть, було б дуже слушно, — обізвалося кілька голосів.
Раптом усі примовкли. Натовп завмер. Рішучим рухом Єва розбила об ніс корабля пляшку, яку їй дав Арчер. Тієї миті, коли пінявий струмінь зашумував на дошках, пролунав її дзвінкий, міцний голос:
— Нарікаю тебе іменем «Фрам»!
І в ту ж хвилину по середньому флагштоку піднявся вгору пурпуровий прапор, на якому великими білими літерами було написано: «Фрам».
З тисячі уст вихопилося: «Фрам!», заглушуючи удари сокир, якими вибивали клини і підпори.
Корпус корабля здригнувся, немов пробуджений з довгого сну. Поволі, а потім щораз швидше і швидше судно сповзало по балках стапеля вниз. Корма його все більше заглиблювалася в темну синяву моря. Ще мить — і маса води хлине через борти й затопить судно. Арчер у розпачі затулив рукою очі. Нансен зблід. І раптом знову почувся радісний гомін натовпу. «Фрам» спокійно погойдувався на воді. Велика хвиля, піднята судном, ударила в берег, хлюпнувши на тих, що стояли попереду. Але ніхто на це не звернув уваги.
— «Фрам», «Фрам»! — безперервно скандував натовп. Нансен не міг відвести очей від корабля, який незабаром мав стати для нього домівкою.
«Фрам» по-норвезьки означає «Вперед». Фрітьоф проголосив те саме гасло, що й під час гренландської експедиції: «Спалити за собою всі мости. Тоді не буде вибору. Лишиться тільки одне — пробиватися вперед, аж до перемоги».
Розділ двадцять третій
ТЯЖКІ ДНІ ЄВИ
Почалися гарячі дні. Опорядження корабля, оснащення його потрібною апаратурою та інструментами, заготівля харчових припасів на п'ять років.
Будинок Нансена часом скидався на заїзд. Люди цілу добу безперервно сновигали туди-сюди. Хоч Єва, яка майже не відступала од дверей, намагалася не всіх пускати до Нансена, проривалися десятки відвідувачів.
— Там знову стоїть якийсь чоловік. Він відрекомендувався наглядачем лікарні для нервовохворих. І, власне, тому, каже, повинен поїхати з тобою, — в голосі Єви забринів розпач. Губи вигнулися підківкою. — А може, він мав рацію, — додала. — Бо я вже, мабуть, скоро збожеволію!
Обличчя Фрітьофа осяяла ніжна усмішка. Він стурбовано глянув на бліде, вимучене обличчя дружини, на сині тіні під очима.
— Впусти, люба. Я постараюся швиденько спекатися його.
Минуло чверть години, тридцять, сорок п'ять хвилин, година, друга, а «божевільний» усе не виходив з кімнати. Єва, вкрай здивована, кілька разів занепокоєно підходила до дверей, за якими було чути жваві голоси співрозмовників. Нарешті вона не витримала, зайшла і стала на порозі, тримаючи в руці пачку депеш, привезених з пошти. Відтоді, як «Фрам» було спущено на воду, мало не з усіх куточків світу цілими стосами надходили телеграми, листи, заявки. Люди перекопували Нансена, просили, благали, щоб він узяв їх із собою. Були й такі, що погрожували.
— Єво, дозволь тобі відрекомендувати: пан Івар Могстад, новий член екіпажу «Фрама», — почула вона, не вірячи своїм вухам.
Єва мовчки опустилася в крісло, не приховуючи того, як вона приголомшена.
«Виявилося, — неодноразово повторювала вона пізніше, — що Фрітьофів вибір і цього разу був слушний. Могстад добре прислужився експедиції. Але хто ж тоді міг подумати?..
Не раз іще з'являлися до нас уже не наглядачі з будинків для божевільних, а самі пацієнти. Їх неможливо було відрізнити від здорових людей доти, поки вони не починали дуже таємниче шепотіти мені на вухо:
— Мій винахід дуже простий і дешевий. Неодмінно передайте це вашому чоловікові, причому не зволікаючи. Як тільки на «Фрам» почне налягати крига, мій механізм підніме його у повітря.
Інший «конструктор» виношував ідею блискавичного перетворення корабля на підводний човен. Таких я, звичайно, не пускала до Фрітьофа, урочисто заприсягнувшись усе, слово в слово, переказати йому. А ще якийсь «винахідник», подякувавши за п'ять крон, пожертвуваних йому на реалізацію «геніального» задуму, умовляв мене ознайомитися з його докладними кресленнями.
Проте найбільшим лихом були постачальники і представники різних фірм.
— Прошу, покуштуйте, — казав елегантний добродій, вишуканим жестом тицьнувши мені в руку складаний келишок, наповнений якоюсь рідиною. Пляшку він, мабуть, витяг з рукава. — Скляночка цього екстракту заміняє півкілограма яловичини, чверть кілограма овочів і… — не знаю вже навіть чого іще, бо Фрітьоф викинув келишок за двері разом з його власником.