— Ти для чого на цю планетку прилетів?
Хлопець знизав плечима: «Сам знаєш, але Іоллу тут не залишу».
Дівчина тим часом уже підводила халкіррів до дерев.
— Тоді давай так, — запропонував Інбар, — нирнемо в яр. Там пошумимо. Ці тварини поженуться за нами. Ми їх налякаємо імітатором, виберемося з яру з іншого боку, краєм лісу вийдемо сюди, заберемо дівчисько і хода!
— Гаразд! — погодився Йор.
План, звичайно, був авантюрний, але що поробиш!
— Тоді давай непомітно відходити до яру, — прошепотів Інбар і обережно зробив крок ліворуч.
Йор зробив те саме, боком підсуваючись до сивоволосого.
Халкіррі, здавалося, зовсім забули про них. Усе було спокійно і, чоловіки продовжували обережно, бочком, просуватися в потрібному напрямку. До його краю залишалося зовсім небагато, як раптом за їхніми спинами пролунав звук, що нагадував клацання пальців. Мить — і вся халкіррська братія, грізно сичачи і тріпотячи крилами, вже оточила втікачів. Йор та Інбар обернулися і побачили невелику на зріст людину, одягнену в костюм учасника Ігор, яка стояла нагорі, саме над входом у печеру. Стояла і беззвучно сміялася.
— Мені було цікаво спостерігати, як ви пересуваєтеся боком, — потім хрипло проговорив чоловік.
— Привіт, привіт, Флечмене, друже! — відгукнувся Інбар. — Я вже думав ми і не зустрінемося більше.
— Вітаю тебе, Інбаре. І всю твою компанію. А ви, дівчино, підходьте, підходьте. Халкіррчики справді вас не тронуть… поки я не дам команду. А про «не зустрінемося», Інбаре, — продовжив Флечмен, — я б тебе не зупиняв, але бачу, ти забув правило: не можна тікати відразу вперед, по таким будуть палити відразу всі гармати. Ти ж досвідчений, чого смикнувся? Залишився б у тіні до часу, а потім рвонув: хіба б я втручався тоді? А так… До того ж, ти підсилився тренованим хлопцем і, що не маловажно, розумною розважливою дівчиною. Ви могли б дуже швидко добратися до Еігара. Ось мені і дали команду — і ви тут.
— Про що він говорить і, взагалі, хто це? — невдоволено запитав Йор в Інбара. Хлопця починала дратувати поведінка цього незнайомця.
— Це Флечмен, Йоре, — пояснив Інбар. — Його професію можна назвати «Таємний виконавець бажань на Лімпі».
— Чиїх бажань? — запитала Іолла.
— Ну, очевидно тих, хто більше заплатить, — відповів Інбар і звернувся до Флечмена, — виходить, ми не повинні першими досягти фінішу?
Флечмен посміхнувся: «Нагорі інші Лімпійські Ігри».
— Про що це ви? — дивувався Йор. Іолла теж знизала плечима.
— Ставки, дорогі мої, ставки, — пояснив Інбар, — хтось поставив на когось. І його тепер будуть намагатися довести без втрат. Ми вирвалися, і нас зупинили. Але хтось поставив, як видно, і на нас. Ось тому Флечмен має відпустити нас цілими і неушкодженими. Так?
— Саме так, — посміхнувся виконавець бажань.
— А коли? — відразу поцікавилася Іолла.
— Завтра, — була відповідь.
— Це неможливо! — вигукнув Йор.
— Тут усе можливо, — відповів Флечмен, — не дуже то гарячкуйте, юначе. Халкіррчики цього не люблять. А захочете побігати, так з лісу ще зграя вискочить, і я вже нічим не зможу вам допомогти.
Йор стиснув щелепи, жовна заграли на його вилицях. «Повернутися додому ні з чим?!» — запалало в його голові. Цілих три роки наставник готував його… їхнє маленьке місто віддало всі гроші в банківську систему, щоб Йор міг тренуватися і взяти участь в Іграх… і перемогти! І ось тепер якийсь Флечмен із противними кошаками будуть йому погоду робити?!
Настрій Йора не лишився непомітним від досвідченого ока Інбара.
— Спокійніше, спокійніше… — прошепотів він Йору і злегка поплескав його по спині. — Не дратуйся, не заводься завчасно — викрутимося. Іолла, — звернувся він до дівчини, — ану, заспокой нашого молодця, поки він дурниць не наробив.
Іолла взяла Йора за руку.
— Йоре, — м’яко проговорила вона, — не нервуйся. Послухаймо Інбара — він досвідчений…
Йор почав було заспокоюватись, але потім знову роздратувався.
— Я тобі не халкиря, жінко, — кинув він Іоллі, — щоб мене втихомирювати. Давай, Інбаре, врубай імітатор, налякаємо цих тварин для початку.
— Хлопче…
— Роби, що кажуть, старий, бо я сам кинусь на них!
— Тоді одягніть електрошокові рукавички, — поміркувавши кілька секунд, проговорив Інбар, — будемо відбиватися.
І він поліз у кишеню.
Через секунду імітатор запрацював, видав звук, щоправда, якийсь незрозумілий. Йор — побачив, як широко від жаху розкрилися очі Іолли. Наступної миті найближча пара халкіррів вчепилась у ногу Інбара.
— Ех ти! — вигукнув той. — Переплутав, нездара!
Йор, усе зрозумівши, швидким і сильним рухом відірвав двох кішок від Інбара і кинув їх убік. Ті шльопнулися і лишились нерухомими: подіяли спеціальні рукавички, що були на руках у хлопця.
Імітатор нарешті видав потрібний звук, що нагадував рикаюче нявчання. Халкіррі відразу відскочили від полонених. Йор піймав одну істоту і з силою жбурнув нею у Флечмена. Той саме щось вихоплював зі свого заплічного ранця.
Паралізований халкірря з силою вчепився в груди виконавця бажань і повалив його на гранітну поверхню.
— Тепер у яр! — крикнув Йор, підштовхуючи вперед пораненого Інбара.
— Іолло, швидше!
Йор схопив розгублену дівчину за руку, попередньо відключивши рукавички, і кинувся вбік яру.
Інбар, уже маневруючи, витягнув з кишені імітатор і направив його на лімпійських кішок.
Ті, очевидно, були розгублені і не знали, що їм робити. Їхній господар, упавши, не піднімався. А навколо лунав бойовий клич їхніх непримиримих суперників — хаалкірів. Тому халкіррі то підбігали до Флечмена, то відбігали до лісу. Деякі з них кинулися навздогін втікачів.
Ті вже стрімголов неслися прямо на дно яру. Йор встиг пригальмувати в самому кінці спуску. Опинившись на березі великого струмка чи невеликої річки, Йор доклав усіх зусіль, щоб зупинити Інбара та Іоллу, які котилися донизу.
— Давай уперед, у брід! — голосно вигукнув Йор.
— Дивіться! — крикнула Іолла і показала рукою нагору.
Чоловіки підняли свої голови. На краю крутого спуску показалося біля десятка халкіррських голів.
До того ж, як на зло, заклинив імітатор.
— Тоді тим більше, уперед! — повторив Йор і зі своїми товаришами стрибнув у холодну воду.
У цей час їхні переслідувачі, дико заволавши, кинулися донизу. Утікачі були на середині річечки, коли зграя досягла берега. Відіпхнувшись від землі і допомагаючи собі напівкрилами, халкіррі стрибнули в річку. Кілька кішок приводнилося прямісінько біля Йора, і йому довелося зупинитися і розвернутися, щоб відбити цю атаку. Першій кішці він заїхав озброєним кулаком прямо в морду. Удар був настільки сильним, що тварина підлетіла вгору і, зробивши в повітрі сальто, уже непритомна, звалилася на голови своїх побратимів. Другій вдалося схопити Йора за рукав, але Інбар, наспівши, швидко впорався з нею. Третьою зайнявся сам Йор, і та тільки встигла вискнути. І ще принаймні сім кішок, підпливши до лімпійців, накинулися на них.
— Дівчинко! — крикнув Іоллі Інбар, — забери в мене імітатор, вибирайся на берег і заміни блок живлення!
Та швидко взяла пристрій в Інбара, устигнувши ще при цьому хлопнути рукавичкою по морді лімпійській кішці, що запливла з правого боку.
— Давайте разом вибиратися звідси, і швидше! — прокричала Іолла. — Не захоплюйтесь бійкою, дивіться!
І вона знову вказала рукою на край урвища. Звідти вже зривалися донизу кілька десятків халкірр.
— Ох же і… — вилаявся Йор.
Ще через кілька секунд вода навколо них забурлила. Халкіррі з якимось диким остервенінням рвалися на відступаючих.
— Ах, ти!.. — знову вилаявся Йор: йому щойно розпороли щоку і на чолі з’явилося кілька кривавих подряпин.
— Такого ніколи не ще було! — важко вимовив Інбар. — Їх чимось напічкали!
Раптом над річечкою рознеслося грізне хаарське ричання.
Кішки, які були в річці і які залишились на березі, завмерли. Ричання повторилося.