— Так уже сталося, Флечмене, — відповів Інбар, — ми розійшлися… Дівчина вибрала мене партнером.
Іолла спалахнула і потупила свій погляд.
Флечмен пильно подивився на них, після чого розсміявся.
— То ти, старина, не втрачаєш даремно часу! Такий же, як і багато років тому!
— Ви користуєтесь просторовим прискорювачем, — зненацька промовила Іолла. — В Іграх заборонені такі штучки!
— Ха, поясни їй, Інбаре, що я поза участю ризикованих пробіжок.
Інбар тільки посміхнувся.
— Скажи-но, Флечмене, — звернувся він до виконавця, — ти, я бачу, серйозно зайнявся нами. Мені, здається, це зайве. Відпусти нас заради давнього знайомства. Нас тільки двоє — старий і дівчина. Не так вже й легко змагатися. До того ж…
І Інбар дістав зі своєї сумки маленьку коробочку і показав її Флечмену.
— Ми могли б і віддячити тобі.
— Що це?
— Прощупай її променем.
Флечмен відстебнув від пояса якусь пластинку і націлив її на коробку.
— Ого! — присвиснув він, коли пластинка змінила свій колір, — це дорого коштує.
— Зніми свою охорону, що навколо нас, і ми підемо з миром, — сказав Інбар, — і ця річ твоя. Віддай таку команду.
— Добре, — трохи поміркувавши погодився Флечмен, — я віддам команду… віддам. Але іншу!
Виконувач, махнувши рукою, струснув пластинку, після чого лімпійців оточило кілька людей, їхні обличчя були прикриті напівпрозорими масками.
— Заберіть у нього коробку! — наказав Флечмен.
І його команду відразу виконали.
— Тепер залишиш нас у спокої? — запитав Інбар.
Флечмен трохи помовчав, насолоджуючись Інбаровим подарунком, а потім вимовив:
— Ти старієш, Інбарчику, старієш. Я можу лише пом’якшити твою долю — відправте його і дівчисько в Проклятий тунель!
— Ні! — в один голос вигукнули лімпійці і наступної миті зникли разом з людьми Флечмена.
Йор з півгодини піднімався на вершину пагорба. Це було не так вже й просто, і коли він видерся на самий верх, його обличчя і руки були в синцях і подряпинах. Проте він був живий-здоровий і взявся до виконання Інбарового доручення, тобто оглянути орлиним поглядом прилягаючі околиці.
Спочатку Йор глянув убік, звідки вони прийшли. Там він відразу помітив невелику групу крапок, що повільно, але впевнено просувалися вбік міста. Це були суперники. Йор обернувся і подивився вперед. П’ята дорога була чистою. Вона йшла майже до самого обрію, де виднілася спеціальна вишка-маяк, що позначала міську межу Еїгара.
На підході до міста можна було побачити стрічечки ще двох лімпійських доріг: Четвертої і Шостої. Але розпізнати, чи рухається хто-небудь ними, було неможливо: занадто велика відстань. Йор ще раз покрутив головою на всі чотири боки і, переконавшись, що нічого нового йому вже не вгледіти, поспішив донизу. Як же він здивувався, коли спустившись до підніжжя, не знайшов своїх друзів.
Хлопець ретельно оглянув місце, де вони розсталися, але, крім маленького шматочка кори, на якому було видряпано «ПТ», нічого не знайшов. Ніяких тобі слідів боротьби. Усі гілочки були цілими, та й слідів крові не було видно. Йор навіть розгубився. Він уже звик до їхнього потрійного союзу і тому хвилювався за долю своїх товаришів. Шукаючи Інбара та Іоллу, Йор оббігав увесь пагорб, по черзі викрикуючи їхні імена й оглядаючи різні ями і ніші, що зустрічалися. Але все було марно — його друзів і сліду не було. До того ж, спливав дорогоцінний час, і Йор мав щось вирішити.
«Або це підступ Флечмена, — міркував Йор, — або… або мене зрадили». Бродити по Лімпі і шукати своїх товаришів, не знаючи де, було б нерозумно. І тому Йору нічого не залишалося, як продовжити свій шлях. Суперники були вже не за горами, а підводити і зраджувати людей зі свого міста, Йор просто не міг.
І хлопець, ще раз оглянувши місцевість, розвернувся і побіг убік Еїгара, час від часу обертаючись і викрикуючи імена своїх друзів…
Без будь-яких пригод подолавши десять миль, Йор добіг до маяка і, перейшовши з бігу на швидкий крок, увійшов у Еїгар. Молодий учасник був одним з перших. Тому він не кваплячись відзначився в спеціальному пункті і, трохи віддихавшись і підкріпившись, вирішив побродити містом. «Хто знає, — міркував він, — може я зможу зустріти своїх товаришів?» Час у нього ще був: до жеребкування і початку фінального забігу залишалось трохи більше семи годин…
Але, побродивши вуличками Еїгара близько години, Йор так і не побачив знайомі обличчя.
«Невже щось сталося? — задумався Йор. — Що за „ПТ“? І чи має ця записка хоч якесь відношення до моїх друзів?» Він чітко уявив обличчя Іолли, і його серце стислося, як і вперше, коли він побачив дівчину.
Але раптом він відволікся від думок, тому що повз нього, як йому здалося, промайнула знайома фігура.
Не довго думаючи, Йор швидко повернувся і схопив перехожого за руку, повернув його до себе.
— Оце так зустріч! — вигукнув Йор. Перед ним стояв ніхто інший, як виконавець бажань.
— Радий вітати вас, юначе, — відповів той, — гарна реакція.
Краєм ока Йор помітив, що їх відразу оточило кілька людей у формі лімпійської охорони.
— Як я зрозумів, — промовив Йор, — ви персона таємна, а отже, не любите шуму?
Флечмен кивнув.
— Тоді скажіть своїм людям, щоб вони відійшли, — сказав Йор і щосили стиснув руку виконавця.
Той зробив знак рукою, і охорона віддалилася.
— Де дівчина і старий? — запитав Йор.
— Чекають на тебе в Проклятому тунелі…
«Ось і розгадка!» — промайнула думка в хлопця.
Тут Флечмен, виявивши неабияку спритність, звільнився від Йора і швидко відскочив убік.
— Схопіть його! — наказав він неголосно.
Миттєво дужі молодці підскочили до Йора і, не зважаючи на його опір (із хлопцем довелося повозитися), скрутили його і під несхвальні вигуки випадкових спостерігачів (тут не любили порушників спокою), перепровадили в охоронний пункт. Там помістили в спеціальну кімнату, де і залишили на самоті.
— Поки, хлопче, відпочинь, — кинув йому на прощання Флечмен, — в останній момент може тебе і випустять. Скажи спасибі Інбару.
— Вони справді в Тунелі? — тільки й запитав Йор.
Флечмен ствердно кивнув головою і причинив за собою двері.
Йор, не знаходячи собі місця, ходив по кімнаті. Запал його не згас, і йому треба було кілька хвилин, щоб заспокоїтися. Потім він махнув на все рукою, у прямому й переносному смислі, і просто завалився на кушетку. А більше він і не міг зробити. Так минуло близько години. Йор почав було навіть дрімати, як раптом зовні почулися чиїсь кроки. Хлопець стрепенувся. Двері відчинилися, і в кімнату ввійшов… його наставник.
— Аі Нір! — вигукнув затриманий. — Ви тут?!
— Я за тобою, Йоре, — швидко промовив наставник, — йдемо.
Хлопець зіскочив з кушетки і пішов слідом за наставником.
Через кілька хвилин вони вже крокували по одній з окраїнних вуличок Еїгара.
— Усе просто, — почав свою розповідь наставник на прохання учня, — організатори Ігор у зв’язку з ювілеєм дозволили відвідати Лімпу всім бажаючим. Я прилетів сюди три години тому. А через півтори години у готелі по відеофону промайнула метушня з твоєю участю. Я почекав поки Флечмен піде…
— Ви його знаєте?
— Тільки зовні і по розповідях. Щиро кажучи, серйозно до них не дослухався, а даремно… Потім я змовився з охороною, все ж таки я почесний громадянин трьох із дванадцяти Головних міст планети. І ось зараз іду з тобою цією вулицею. Вважай, хлопче, нам пощастило. А зараз — у мій готель. Тобі відпочивати, а мені чатувати. Через п’ять з половиною годин почнеться.
— Я не можу так, — випалив Йор.
— ?
— До Еїгару я йшов не один.
— З ким же?
— Їхні імена — Інбар та Іолла. Допомагаючи один одному, ми майже дісталися до міста. Але Флечмен відправив моїх товаришів у Проклятий Тунель.