План Інбара спрацював, і вони встигли перетнути перший фініш до закриття цієї межі. До того ж, між ними і Йором скоротилася відстань. Ніби відчувши своїх друзів, хлопець обернувся.
— Жми, щосили! — почув він вигук Інбара. — Ми за тобою!
— Бережися, тут Флечмен! — прокричала йому Іолла.
Йор не роздумуючи додав ходу, намагаючись водночас не захоплюватися швидкістю: треба було грамотно розподілити сили…
Наступні півтори милі наші герої подолали спокійно. Інбар та Іолла не відставали від Йора, а навіть наблизилися до нього. Тепер їх розділяло не більше п’ятдесяти кроків. Останні півтори милі перед УНЛО були найтяжчими, як-не-як бігти довелося по багнюці. Вона тут ніколи не висихала. Майже всі учасники, що проскочили другу межу, зняли своє взуття. Так було легше пересуватися. Учасники тут просто не могли бігти, адже ноги лімпійців іноді грузли по коліна в прохолодному місиві.
— А ти, молодець, витривала, — на ходу промовив Інбар.
Дівчина справді не відставала від нього.
— Рік назад я виграла Головний приз Трьох міст… — відповіла Іолла, але не доказавши, смикнула Інбара за рукав. — Дивися!
— Вони мені відразу не сподобалися, — пробурчав Інбар, глянувши вперед. Два хлопці, що бігли по різні боки від Йора, стали, начебто за наказом, зненацька наближатися до нього.
— Це точно флечменська компанія, — сказав Інбар, — нам потрібно додати ходу, дитинко.
І вони, зібравши всі сили, почали відчайдушний ривок.
Незнайомці ж продовжували підходити до Йора. До третьої межі і до виходу на воронку залишалось не більше милі.
— Не встигаємо, дитинко, — процідив крізь зуби Інбар, — не встигаємо.
— Йоре! — закричала спересердя Іолла. Той озирнувся.
— Небезпека, обернись!
На мить хлопець зупинився й обернувся. Незнайомці ж просто кинулися до нього. Йор, оцінивши ситуацію, рвонувся вперед.
— Не зважай, хлопче! — прогорланив Інбар. — Рви вперед!
Один з переслідувачів, повернувшись до Інбара, погрозив йому кулаком. Сивий лімпієць тільки сплюнув у відповідь.
— Він не встигне до воронки відірватись від них, — крізь сльози промовила Іолла. — Інбарчику… — заревіла дівчина, — вони з новими силами, а він стомлений.
— Не хотів би я цього, — вимовив той, — зараз буде спуск, якщо Йор не втримається, а в цьому місиві так може статися, вони можуть перешкодити. Давай, дитинко, ще трохи…
Договорити Інбар не встиг. Здоровенний учасник, що пробігав повз них, з вимазаним брудом обличчям ні з того ні з сього відважив важкезний удар йому в голову. Інбар не втримався на ногах і впав у бруд. Здоровань ще пару разів штовхнув Інбара, а потім хльоснув і Іоллу, що вчепилась у його куртку, по обличчю. Іолла звалилася поруч з Інбаром, а незнайомець побіг далі, до спуску. Через пару секунд дівчина піднялася на коліна і, витираючи сльози і кров зі свого обличчя, почала приводити до тями Інбара, що лежав розпластавшись.
Лімпійці, які пробігали поруч, навіть не дивилися вбік плачущої Іолли й Інбара, що лежав непритомний. Кожен з них хотів першим зійти на Скелю Переможців, тому чужі проблеми його не стосувалися…
Йору теж довелося не солодко. Спуститися з величезної гірки по багнюці й утриматися на ногах — це було б просто фантастикою. До того ж, незнайомці, виявившись свіжіше за лімпійця, наздогнали його в середині підступного спуску. Між ними зав’язалася бійка. Йор як міг ухилявся від ударів і звільнявся від захоплень, намагаючись наносити відповідні удари. І коли йому здалося, що він здобуває перемогу, здоровань, який з’явився раптово, налетів на Йора і перекинув його, удавлюючи хлопця в бруд усією своєю масою…
Загалом, коли Йор отямився (до тями його приводила Іолла, Інбар стояв хитаючись поруч) і зі своїми товаришами спустився з брудної гори, трибуни вже тріумфували: деякі учасники вже починали підйом на скелю.
— Ми не встигнемо… — протягнув Інбар, коли вони підійшли до воронки і побачили те, що відбувається. — Давайте присядемо, відпочинемо.
Це були неприємні слова для Йора, але в голові його гуло, його хитало, і хлопець без заперечень опустився на каміння.
— Це ж проти правил! — обурено вимовила Іолла, сідаючи поруч. — Можна скаржитися в Організацію!
Інбар тільки гірко посміхнувся. Йор ніяк не відреагував на заклик дівчини. Йому було занадто важко. Крізь завісу дивився він на навколишній світ і на Скелю Переможців. Але себе на вершині не бачив.
— Це мої останні Ігри, — тихо проговорив Інбар.
— Ой! — раптом скрикнула Іолла і швидко змахнула рукою, начебто обпеклася об щось.
Чоловіки здивовано подивилися на неї.
Іолла ж широко розкритими очима дивилася на них, нічого не розуміючи.
— Сили Небесні! — благоговійно вимовила вона і щось дістала з внутрішньої нагрудної кишені.
— Дивіться, — мовила вона і розтисла долоню.
— Райдужний пелюсток! — здивовано проговорив Інбар, — звідки це в тебе?
— Від батька подарунок. Тільки він чомусь гарячим став і різнобарвним.
— Це ж природний прискорювач, дитинко. Поблизу цієї воронки його ніякий прилад не візьме.
— Стій! — вигукнув Йор. — Іолло, а ім’я твого батька не Еннір?
— Еннір.
Чоловіки переглянулись.
— І ти мовчала?! — одноголосно промовили вони. — Донька переможця Других Ігор, що зробив стрибок у Веселку!
Іолла тільки посміхнулася у відповідь.
— Дивіться, як він переливається кольорами, — вимовила дівчина.
— Отже, прийшов його час… — задумливо сказав Інбар. — Невже сьогодні з’явиться лімпійська Веселка?!
— І ми можемо зробити Стрибок? — здивувався Йор.
— Таке кілька разів було, — сказав Інбар. — Пелюсток — це частина тієї рослини, яка з’являється разом з Веселкою і зникає разом з нею. Добути його практично неможливо…
— Так що ж тепер? — оживився Йор.
— Тепер тільки чекати… — сказав Інбар; обводячи поглядом гігантську воронку.
— Він мені долоні пропалить! — сказала Іолла й обережно поклала коштовність на землю.
— Начебто пульсує… — зазначив Йор.
— Дихає… — уточнила Іолла.
— Дітки, щось спекотно стає, — проговорив Інбар, — і земля нагрівається. Давайте відійдемо вбік.
Учасники так і зробили. А далі… далі почало діятися велике диво.
Земля за трибунами, по краям воронки, на мить начебто спалахнула, а потім у небі високо над скелею з’явилася невелика райдужна куля. У той же час із двох протилежних точок, розташованих по краях воронки, вирвалося два снопи різнобарвного світла. Вони, спрямувавши по дузі вгору, зімкнулися на вершині Скелі Переможців. Це була справжня лімпійська Веселка. Але на цьому природна вистава не закінчилася. Через секунду райдужна куля опустилася в центральну частину веселки, злившись з нею. У той же момент із цього центра вирвалися в різні боки снопи різнобарвного кольору. Вони опустилися по дузі вниз, на краї воронки, утворивши таким чином кілька веселок. Через мить вони злилися і над лійкою вже сяяв і переливався гігантський райдужний купол. Глядачі після побожного мовчання, просто заревіли. Такого видовища ще ніхто ніколи не бачив. Публіка зайшлася від захоплення.
Прийшли до тями і наші герої.
— Уже час! — не знаючи чому, раптом вигукнув Йор і, підібравши просто-таки палаючий пелюсток, кинувся до краю воронки, тягнучи за собою і своїх друзів.
— Він відчув, значить йому дано, — тихенько сказала Іолла Інбару. — Батько говорив мені, що Лімпа благоволить до новачків.
Тим часом вони підійшли до краю різнобарвного купола і Йор, піднявши вгору руку, занурив її у веселкове сяйво.
— Тримайтеся за мене! — упевнено сказав він своїм друзям. Ті схопилися за нього. «У Веселку… Стрибок!» — немов заклинання, промовив про себе Йор, і всі разом вони… злетіли.
Це було чудово! Різнобарвні відблиски огорнули їх, у серце вселилася радість. Але це було недовго. Через мить лімпійці стояли на вершині Скелі Переможців. Згодом різнобарвний купол став поступово зникати, а потім і зовсім розчинився в повітрі.