Що робити? Ночувати в лісі… Невже я дикий верблюд? У животі порожньо. Я пішов за дівчинкою і вдячно лизнув її в колінце. Якщо вона коли-небудь заблукає, неодмінно заведу її додому…
— Мамо! — запищала вона. — Мамусю! Я привела Фіфі, вона заблукала. Можна її поки що лишити в нас?
О! Чому «Фіфі»? Я Міккі, Міккі! Але я, котрий має такі прекрасні думки, не можу і півслова сказати на їхній людській мові… Нехай. Хто сам собі яму копає, той у неї і потрапляє…
Мама наділа пенсне (наче і без пенсне не видно, що я заблукав!) і посміхнулася:
— Яка гарненька! Дай їй, друже, молока з булкою. Вона дуже порядно виглядає… А там побачимо.
«Вона»… Він, а не вона! Чи ж я не хлопчик. Але страшенно хотілося їсти, треба було скоритися. Їв я без поспіху, ніби робив їм ласку. Ви пригощаєте? Спасибі, я скуштую. Але, прошу, не подумайте, що я якийсь-там голодний бродячий пес.
Потім прийшов тато. Чому ці татусі всюди пхають свого носа, не знаю…
— Що це за собака? Що в тебе, Лілі, за манера тягнути всіх звірів до нас на віллу? Може, він сухотний… Йди, йди звідси геть! Ну!
Я? Сухотний?
Дівча запхинькало.
Я з гідністю зробив крок до хвірточки.
Але мама суворо зиркнула на тата. Він був дресирований: фукнув, знизав плечима і пішов на веранду читати свою газету. Проковтнув?
А я підвівся перед мамою на задні лапки, зробив три па і перестрибнув через лавочку. Гоп! Уперед, тур довкола кімнати і назад…
— Мамусю, яка вона розумниця!
Ще б пак. Якби я був людиною, давно б уже професором став.
Новий тато робить вигляд, що мене не помічає. Я його — теж… Уві сні бачив Зіну і загавкав на радощах: вона годувала мене з ложечки гоголь-моголем і примовляла: «Ти мій скарбе… якщо ти ще раз заблукаєш, я ніколи не вийду заміж».
Лілі прокинулася — у вікні яснів світанок — і звісила голову з ліжечка:
— Фіфі, ти чого?
Нічого. Страждаю. Кішці все одно: сьогодні Зіна, завтра Лілі. А я чесний, вірний собака…
Другий день без Зіни.
До нової дівчинки прийшов у гості товстий хлопчик-кузен. У собак, слава Богу, кузенів нема… Сідав на мене верхи, ледь не роздавив. Потім запряг мене в автомобіль — а я вперся! Собаку? В автомобіль?! Тицяв моїми лапами в піаніно.
Я все стерпів і з увічливості навіть не вкусив його…
Лілина мати мене оцінила, і коли дівчинка перевернула тарілку з супом, показала на мене:
— Бери приклад з Фіфі. Бачиш, як вона обережно їсть…
Знову Фіфі! Коли що-небудь не подобається, кажуть: «Фі!» Фі-фі, виходить, коли взагалі не подобається? Треба ж було вигадати таке курчаче ім’я… Я знайшов під шафою кубики з буквами і склав: «Міккі». Смикнув дівчинку за спідничку: читай! Здається, зрозуміло. А вона нічого не второпала і кричить:
— Мамо! Фіфі вміє показувати фокуси!
— Добре. Дай йому шоколаду.
Ох, коли ж мене знайдуть? Побіг навіть у мерію. Можливо, Зіна заявила туди, що я загубився. Нічого подібного. На порозі лежав волохатий дворняга і загарчав:
— Р-рав! Ти куди, волоцюго, прешся?
Я?! Волоцюга?! Мужик ти нещасний!.. Твоє щастя, що мене так виховали, що я з дворнягами у бійку не лізу…
«Гора з пліч упала…» Куди впала, не знаю, але, словом… я знайшовся!
Лілі вийшла зі мною на пляж. І раптом вдалині — бузкова з білим сукеночка, смугастий м’яч і світлі кучерики. Зіна!!!
Як ми цілувалися, як ми вищали, як ми плакали!
Лілі тихенько підійшла і запитала:
— Це ваша Фіфі?
— Так! Тільки не Фіфі, а Міккі…
— Ах, Міккі! Вибачте, я не знала. Дозвольте вам її передати. Вона заблукала, і я її прихистила.
А в очах у самої «трагедія».
Але Зіна її втішила. Подякувала «дуже-дуже-дуже» і пообіцяла приходити зі мною в гості. Вони подружаться, це я по очах помітив.
Я, зрозуміло, послужив перед Лілі і передні лапки схрестив: Мерсі! Дуже-дуже-дуже…
І пішов за Зіною, ні на крок не відступаючи від її милих смаглявих ніжок.
Міккі
Розділ 10. У цирку
Біля нашого вокзалу з’явилися довгі будинки на колесах. Чи то фургони, чи то вагони. Червоні, з зеленими віконницями, над дахом комин, з комина дим. На відкидній приступці одного будинку сидів карлик з величезною головою і червоними очима і понуро курив люльку. А в глибині двору так само вагони-будинки, але з решітками, і пахло від них густо-прегусто зоологічним садом.