На афішах чудеса… Троє левів стрибають через приборкувачку, а потім граються із нею в піжмурки. Морж жонглює запаленою лампою і більярдними кулями. Морж — такий вайлуватий дурень… хто б лише подумав! Знаменитий пудель Флакс розв’язує задачі на додавання і віднімання… Велика справа… Я і ділити, і множити вмію... Проте не лізу в знаменитості. Міс Каравела станцює на неосідланому жеребці джиґу — матроський танець. Мурин Буль-Пуль… Стоп! Не треба забігати наперед, Міккі, а то зовсім заплутаєшся — що це за собача звичка така!
Зінин тато взяв нам ложу: мені і Зіні. Ложа — це така будка, на подобі собачої, але без даху. Оббита червоним смердючим коленкором. Стільці складані і жорсткі, тому що цирк похідний.
Оркестр жахливий! Я взагалі музики не переношу, особливо грамофона. Та коли один скелет плює у флейту, а другий, товстун, сторч поставив величезну скрипку і йорзає по ній якоюсь лінійкою, а третій лупить палицями по барабану, ліктями по мідних лінійках і ногами — у великий пузатий бубон, а четверта, бузкова курка, роз’їжджає назад і вперед по піаніно і підстрибує… О! «Слуга покірний» — як каже Зінин дядько-холостяк, коли йому пропонують женитися.
Клоуни — просто розмальовані дурні. Я гадаю, дарма вони нарочито прикидаються, ніби в них не всі вдома, мабуть, воно так і є. Чи стане розумна людина підставляти морду під ляпаса, качатися по брудній тирсі і заважати обслузі прибирати килим? Зовсім не смішно.
Одне мені сподобалося: у того клоуна, в котрого ззаду було намальовано на широких штанах сонце, чуб на голові вставав і опускався… Ну ще вухо, я розумію, але чуб! Дуже цікавий номер!
Жеребець — товстун, а що він не осідланий, то це взагалі не важливо. У нього така широка спина, навіть з вигином, що танцюй на ній, як на хазяйській постелі, скільки душа забажає. Стрибав він ліниво. Як корова у вальсі… А міс Каравела все косилася боязко на бар’єр і робила вигляд, що вона перша з-поміж вершниць у світі. Костюм славненький — зверху нічого, а посередині зелений і жовтий бісер. І навіщо вона так довго їздила? Жеребець урешті так спітнів, що я став чхати. Нецікаво.
Виходило ще голландське сімейство еквілібристів. Тато возився на передньому колесі велосипеда (окремо!), мама на другому колесі (також окремо!), син скакав верхи на великому м’ячі, а донька каталася на широкому обручі задом наперед… Оце здорово!
Потім літали тарілки, ножі, лампи, парасольки, хлопчики і дівчатка. Ух! Я навіть загавкав на радощах. А під кінець усе сімейство влаштувало піраміду: внизу тато і мама, на плечах дві доньки, в них на плечах хлопчик, у нього на плечах собачка, у собачки на плечах… кошеня, а в кошеняти на плечах… горобець! Трах — і все розсипалося, покотилося по килимі і вибігло за завісу… Браво! Біс! Гав-гав-гав!
В антракті було ще веселіше. Антракт — це коли одне скінчилося, а інше ще не почалося. І от дорослі зі старшими дітьми пішли за запинало дивитися на коней та інших звірів, а найкрихітніші діти вилізли зі своїх лож і закутків на сцену і влаштували свій власний цирк.
Дівчинка з зеленим бантом зображала дресированого коня і навкарачки гарцювала по бар’єру: голова набік, а сама все правою ніжкою брикала. Хлопчаки, звичайно, були левами і, може, й лютіше за справжніх гарчали, плювалися, кусалися і кидали один в одного стружку. Двоє навіть побилися: один пацнув іншого — бо луплять же клоунів — а той йому здачі… І обоє заревіли, цілком уже не по-клоунськи… А я ганяв по всій арені і хапав їх усіх (жартівливо, звичайно) за колінця.
Вийшов карлик в бузковому сюртучку з мідними ґудзиками і задзвонив у дзвоника. Дзинь-дзинь! Геть з арени — вистава іде! Один з «левів», зовсім ще маленький хлопчик нізащо не хотів іти. Аж прийшла його мама з ложі, взяла лева на руки, пацнула і понесла на місце. Ось тобі і лев!
Морж — молодець. Повернусь на нашу віллу і неодмінно спробую жонглювати запаленою лампою. Щоправда, в мене не такий широкий ніс… Ну що ж, візьму маленьку лампочку…
Я побіг за запинало: виявляється, у моржа в загородці є цинова ванна, а після вистави йому дають живу рибу, бутерброд із риб’ячим жиром і чарку горілки. Славно!
Ага, що я ще помітив! Попід краї циркового шатра підлізають безкоштовні хлопчаки і дивляться виставу… А карлик бігає довкола і хвицає їх прутом по п’ятах.
Мурин Буль-Пуль немовби навіжений. Грав на мітлі «Марш п’яних крокодилів», акомпанував собі на власному животі, а ногами виробляв такі штуки, наче в нього було чотири пари лап… І пахло від нього корицею і смаленим корком. Фі!