Потім вийшов «факір». Факір — це людина, котра сама себе ріже, але їй це навіть приємно, і кров не йде. Він себе, треба думати, заморожує перед виставою. Проштрикнув собі губи в’язальною шпицею, під пахву забив цвяха… Я навіть відвернувся. Нерви не витримали… А найжахливіше: він узяв у товстого солдата із публіки нікелевий годинник, проковтнув його, тільки ланцюжок з рота баламкався, — і попросив публіку послухати, як у нього в грудях годинник цокає. Жах! Шкіра по морозу дереться!
Здається, все. На закуску вилетіла на арену крихітна волохата конячка з червоною мітелкою над головою і з дзвіночками. Я і не знав, що є така порода кінських болонок! Вона так чудесно стрибала крізь обруч, ставала на задні лапки і брикалася, що Зіна була в захваті. Я теж.
Дивуюся, чому Зінин тато не купить таку конячку… Запрягли б ми її в шарабанчик* і катались би по пляжу. Це тобі не на віслюкові черепашачим кроком топтатися!.. І всі би дуже дивувалися, і мені б перепадало багато цукру…
«Хто їде?» — «Міккі з Зіною!»
«Чия конячка?» — «Міккі та Зіни!» Чудесно!
Втомився. Більше не можу… От зараз лишень підпишуся і побіжу на пляж бавитися в цирк. Бум-бум!
Знаменитий приборкувач догів і бульдогів,
еквілібрист і вершник —
фокс Міккі
Розділ 11. Клятий пароплав
Біля курортної пристані гойдався білий будинок-пароплав. Комин, балкончик для капітана, внизу — круглі віконечка, щоб риби могли зазирати в каюти. Спереду ніс гострий, ззаду — тупий… Вода ляскає знизу, мотузка скрипить, з пароплавної печі — дим. «Гу-гу!». Фу, як комин паскудно гавкає. Всі затикають вуха, а я не можу…
Зіна бере мене на ручки — я тремчу, дошки під нами так само тремтять — і несе мене на цю противну штукенцію. Ззаду — тато. Прогулянка! Мало їм місця на землі… Я хоч плавати вмію, а вони що будуть робити у своїх черевиках і панчохах, якщо будинок перевернеться?
Люди йшли, ішли-йшли. Чисті костюмчики, з кишень — хустинки (зубних щіток, слава Богу, в петлицях ще не носять!), і всі штовхаються, і всі вибачаються «пардон»! А ти не штовхайся, і пардона твого не треба, а то всі лапи віддавили…
Сіли на лавочки по боках, і вгорі, і внизу, як горобці на телеграфних дротах. Небо гойдається, вулиця гойдається, і наша підлога гойдається. І я зовсім втратив центр ваги, присів на підлогу і розпластався, як жаба на льоду.
Так знущатися із наземного фокса! За що?
«Гу-гу-гу!» — поїхали. Всі махають лапами, посилають повітряні поцілунки. Подумаєш... На три години від’їжджаємо, і таке лицемірство. Підкрався до загорожі посеред пароплава і глянув униз: залізні лапи ходять, цмокають і перевертаються, а головна нога, вся в мастилі, довкола себе танцює… Машина. «Чікі-фікі, фукі-чікі, пікі-Міккі, Міккі-пікі…» Та спинися ти хоч на хвилинку!
Поки йшли протокою — нічого. А потім затокою, а потім… ух! Там море, тут море, небо з водою кругом зійшлося, горизонти якісь зі всіх боків з’явилися… Хіба так можна? А земля де? За пароплавом — білий окріп, чайки навперейми за нами летять і кричать, як голодні кошенята… Стільки риби у морі, цілий день обідати можна, чого їм іще треба?
Ну що ж, раз прогулянка, нема чого під лавкою повзати. Пішов по ногах, ноги ввічливо розсуваються. Пардон, сіль ву пле. (Вибачте, будь ласка!)
У матросів дерев’яні черевики — корабликами, у пасажирів звичайні, білі і жовті туфлі. Практично й симпатично. А у панночок що не ноги, то інший фасон: з бантиками, з пряжечками, з червоною решіточкою, з зеленими каблучками… Хто їм ці фасони вигадує?..
Був у капітана на балкончику. Старенький, товстенький, борода, як у різдвяного діда, оченята блакитні. Розставив ноги і розважається: поверне колесо з палицями в один бік, потім у другий, потім у третій, а сам у слухавку ричить: «Доброго ранку! Пів доброго ранку! Чверть доброго ранку!» — а може, я й наплутав.
Знайшов кухню. Підлога собі хитається, а кухня свою справу робить. Готує. Кухар тицьнув мені в ніс омара… але я на нього так поглянув, що йому соромно стало, і він висякався (кухар).
А підлога все здіймається, хвилі, як бульдоги, зусібіч морди в піні, і всі на мене кивають. Ай! Підіймається, опускається. Смійся! Поклади-но краба на сушу, побачиш, йому також буде несолодко. Вітер свистить і вивертає вуха навиворіт. Ай!..
У нашого сусіди злетів у воду капелюх. «Свіжіє!» — заспокоїв його Зінин тато. Дуріє, а не свіжіє… Ба-бах! Ба-ба-бах!