–
А якщо хтось вже встиг звикнути до тебе? Що тоді?
–
Тоді йому буде боляче розставатись зі мною.
–
Можливо є спосіб не розставатись? Ти казав зможеш мене забрати.
–
От ти й попалась. Звичайно Я візьму тебе з собою. І, ти мені…
–
Що? Що «мені»?
В цей момент Я побачив край. Не зовсім край, просто крутий схил, але з нього відкривавсь прекрасний краєвид на десятки верст.
–
Подивись на це.
–
Як красиво.
–
Зверни увагу, майже не має снігу.
–
Ми добрались до не засніжених територій. Недалеко мають бути поселення. Нам треба просто спуститись з гори. Ура-а-а!
Вѣдана стрибнула мені в обійми. Дрова, які ми збирали. Лежали в нас біля ніг. Ми стояли обіймаючись ще деякий час. Вона не хотіла мене відпускати. Наче після цього Я зникну назавжди. Але ніщо не триває вічно. Повільно відпустивши мене з міцних обіймів, Вѣдана почала збирати хмиз в одну купу.
Через мить ми вивчали місцевість. Мій наруч став мені в пригоді. На ньому розміщений сканер і фіксуючий пристрій. Сканування в купі з знімками дало досить пристойну карту найближчої місцевості. Забравши зібраний хмиз Я та Вѣдана поспішили до табору.
В таборі Я розповів Кънязеві, що ми бачили. Це була чудова новина для всіх, тому Кънязь зібрав людей для її оголошення. Після промови, пов’язаної з новиною, люди повеселішали. В їхніх очах знову запалав вогонь дослідників незнайомого. Я майже не слухав промову, хоча й поважав його.
Я був зайнятим корегуванням карти. Через нерівність місцевості, вона мала трохи неточні розміри. Доводилось підганяти вручну, керуючись зображеннями, які Я зняв. Цей труд зайняла більше часу, ніж Я очікував. Я засидівсь допізна. Над картою Я працював в своєму наметі.
Після зборів Вѣдана зайшла до мене.
–
Як там карта?
–
Майже готова.
Наруч лежав на підлозі. Я сидів перед ним. Наруч розгорнув для мене інтерактивну карту. Вѣдана сіла поруч.
–
Як створюється ця карта?
–
В деяких приборах та їхніх принципах дії Я й сам не розбираюся. Знаю лише те, що проекція створюєть ся за топомогою цього кристала. – Я показав на кристал, який розташовував ся на тильній стороні наруча.
–
Як думаєш, нам ще далеко йти?
–
Не знаю. Але, дивись, що Я помітив.
Я розгорнув один з знімків, та збільшив його. Самі мої дії викликали в неї захоплення.
–
В вас всі карти такі?
–
Майже всі. Не в цьому справа. Ось дивись. Мені здаєть ся це дим. Можливо тут є якесь село. Я вже відмітив його на карті, і завтра ми рушимо туди. – На кольоровому знімку все було чітко видно. Не було сумнівів що це дим. Але Я не знав якого він походження. Я володів лише картою і здогадками.
–
Розкажи про цей наруч.
–
Для чого? Хоча… Я ж обіцяв взяти тебе з собою, а в нас в всіх є такі. Не точно такі ж. Для працівників різних галузей різні, з різними можливостями. Мій, наприклад, для технічної праці . Але суть в усіх та ж. Кришка з штучного алмаза, для захисту. Шкіра , для зручності, щоб краще сидів на руці. Вона добре прилягає до тіла. Хоча, з іншого боку, рука трохи пріє. Під кришкою начиння, яке забезпечує працездатність пристрою: батарея, генератор, кристалічні процесори та утримувачі інформації, а також багато чого іншого. Тобі це не потрібно знати. Я й сам багато чого не знаю. Зараз Я надіну його на твою руку та навчу користуватись.
В такій атмосфері пройшов вечір. Вперше за весь час Добровлада готувала вечерю сама. Я навчив Вѣдану, як управлятись з трьохвимірним меню. Вѣдана хапає все на льоту. Завтра, як буде час, навчу її тварити знімки.
Трохи пізніше той вовк знову дав про себе знати. На сей раз він сам вийшов до нас. Ми дали йому ще одну курку. Після цього він пішов. Ну, точніше Я дав йому ще одну курку, бо всі інші досі стовпіють при його появі. Мені здається, ще кілька днів, і він не буде боятись йти з нами поруч. Звичайно, якщо інші не будуть боятимутьсь його присутності. Отак. На добраніч.
17 Єлѣтъ 76 З.Р.З. 2:69
Перше що ми зробили пробудившись від сну, се добряче запаслись водою. Снігу буде все менше й менше. Так як карта була в мене, Я повів цих людей на зустріч долі. Кому кращій, кому гіршій, але особливого вибору в них не було.
Прокладання шляху було на мені, тому Я відправив кількох чоловіків на розвідку. Знаючи куди йти, нам треба було якось спустить ся з гори. Це вони й мали вивѣдать. На розвѣдку пішли мисливці, які могли знайти нас за слідами, або ще за чимось (Я давненько не бродив по лісам). Семибор теж входив в їх число. На розвѣдку їм було відведено 48 частей12.