Через кілька годин ми прийшли до сім’ї вѣсти Зеломисла. П’ятеро дітей та матір готувались до подорожі. Зеломисл допомагав їм чим міг. В цілому підготовка йшла непогано. Більшість речей першої необхідності вже були на возі. Так і пройшов весь день. Перший день в оточені цих людей. Не можна сказати що він був насичений подіями, але все ж цікавий момент був.
Після невеличкої вечері Я пішов до себе. Треба було набратись сил перед завтрашнім днем. Я вже збирав ся писати щоденник, як почув стук за дверима. В кімнату зайшла Вѣдана.
–
Не спиться? – Запитала вона.
–
Та ні. Просто ще не встиг заснути.
–
То Я тебе потурбувала? Я можу піти.
–
Ні. Не потурбувала. Я, так розумію, ти хотіла щось спитати?
–
Так. – Вона зайшла в кімнату, та сіла на ліжку. Я був не зовсім роздягнений, тому сів напроти нею. – Я думала над вчорашньою розмовою. Хотіла запитати, як там? Між зірками.
–
О-о-о. Там прекрасно. Коли визираєш в вікно, то бачиш лише темряву та зорі і сонця. Наче нічого особливого, але те що ти бачиш безкінечність заворожує. Ти не можеш відірвати очей. Просто споглядаєш спокій в чистому виді. Там все таку повільне та спокійне. Куди цим гігантам поспішати? Їхні життя вимірюють ся мільярдами лѣт
ъ
, не те що наші.
–
А Ви були на інших Землях?
–
Так. Але вони не сильно відрізнялись одна від одної. За виключенням кількох видів тварин та розташування суходолу. Людині треба однакові умови для життя. До речі. Я зустрів якусь тварину. З сірою шерстю…
–
То був напевно вовк.
–
Вовк. От як ви його називаєте.
–
Ви ніколи не бачили вовка?
–
Ні. Ніколи таких тварин не зустрічав.
–
На інших Землях їх нема. Є схожі, але не такі.
–
Вовки небезпечні. Краще десь заховатись, поки він тебе не побачив.
–
Я так і зробив.
–
Розповідають, що деякі племена на півночі, змогли приручити вовків, і тепер вони їм допомагають на полюванні. Якщо там хтось залишив ся.
–
А в ваших краях хтось приручив вовка?
–
Ні. Про такі подвиги Я не чула.
–
Які тварини тут водять ся взагалі. Вовки ж хижі, так? Їм треба чимось харчуватись.
–
Тут також водять ся олені, кози, зубри. Це лиш ті що Я сама бачила. А також подекуди можна зустріти ведмедів або тигрів.
–
Оленів Я бачив. Ми з Батьком часто на них полювали. Але це було давно… Тобі напевно не цікаво буде чути про просте полювання.
–
Не хочеш розповідати про полювання, розкажи про свою Землю.
Я опустив погляд до низу. Кілька секунд мовчав. Важко вже було згадати, як там було красиво. В голову полізли картини, які не витягувались на світло вже багато років. Я подививсь на Вѣдану і сказав:
–
За світило на небі ми мали звезду. Таку от маленьку систему ми мали. В ній була лише одна Земля, придатна для життя. Звезда була червоних відтінків, а небеса були не такі як тут. Небеса були зеленуваті. Таких небес Я більш ніде не бачив за весь період моєї подорожі. – Я замовк. Картини були на стільки сильні, що мої очі потроху наливалися сльозами. Я посміхавсь. Не думав, що ці спогади спричинять такий ефект, але це було водночас приємно.
–
Напевно красиво. – Вѣдана відвела погляд. – Не продовжуй, якщо це так важко для Вас. Напевно Ви давно не були дома.
–
Все добре. Давно вже не згадував про неї. Зазвичай Я постійно був зайнятий чимось. Зараз зрозумів, що так Я тікав від цих думок. Вони виявились не такими і страшними. Або вже пройшло достатньо часу.
–
Давай краще поговоримо про майбутнє. А от скажи, ти ще відправиш ся подорожувати?
–
Думаю, якщо Я знайду хорошого механіка та деталі, то зможу знову подорожувати.
–
А… Ви зможете мене взяти з собою?
Я поклав руку їй на плече. – Якщо Я кудись летітиму, то обов’язково візьму тебе з собою.
–
І Ви покажете мені зелені небеса? – Її наївні очі дивились просто мені в душу.
–
Якщо ми їх знайдемо.
–
Що значить «Якщо ми їх знайдемо?» А ваша земля… З нею щось сталось?
–
Була війна. Проти нас застосували
найсильнішу зброю і розкололи мою землю на дві частини…
В цей момент вона все зрозуміла і обняла мене.
–
Мені так шкода. З нею сталось щось на зразок нашого горя?