Ми трошки прогулялися, але був урок Дарини, і я не могла його пропустити. М-марк запросив мене на побачення після уроків, додав мене в друзі у фейсбуці й сказав, що напише пізніше в месенджер, куди ми підемо. Тому після уроків у мене побачення.
Як натякнути Паші, що мене можуть вкрасти в нього з-під носа? Чи, може, якщо Паша так страшно тупить, залишити все, як є, і бути з М-марком? Коли, до речі, можна написати про нього в блозі? Це ж класна тема для рубрики про стосунки, люди так і прибіжать.
Пізніше.
М-марк написав, що йдемо в «Адріано». Ненавиджу це кафе. Я написала, що краще «Шостий елемент». А він відписав, що це «для малоліток»! Капець, як соромно! Більше ніколи, ніколи, НІКОЛИ в житті не ходитиму в «Шостий елемент»! Хоч десерти там були дуже круті… Ну, хіба що раз на рік можна буде ходити, на день народження… Чи з малими… Так, з малими точно можна. Вони мусять скуштувати їхнє фірмове морозиво з фісташками й шоколадними крихтами.
Ввечері.
Цей М-марк такий класний! Дуже сучасний. Каже, що має свій блог і знає, скільки це займає часу. Коротше, він зовсім не такий, як Паша! Паша не любить мій блог і вічно бурчить, що я пощу всяку дурню. А сам тільки й говорить про паркур і нові «Зоряні війни»... Дістало! Не те щоб я цікавилася тільки косметикою і модою, але — ЦЕ-МОЯ-РОБОТА! Паша ніяк не може допетрати, що блог — це чортова, капець, робота!
Ми сходили в «Адріано» на піцу. Усе, крім піци, мені сподобалося. Навіть те, що ми сиділи в залі для курців, було ок, тому що М-марк був поруч. (Але ж він дуже багато курить!) М-марк стільки всього знає. Звісно, він зразу зрозумів, що я школярка, але сказав, що я виглядаю «набагато старшою» і що я «дуже розумна», і зі мною «є про що поговорити». От! А Паша каже, що я тільки про свій блог та про блог!
Ми зробили селфі й домовилися в прайм-тайм запостити разом у своїх блогах. Типу як оце всі роблять, що один зірковий блогер у гостях іншого й вони собі розмовляють під капучіно та фоткаються. Я написала ще так дуже багатозначно «To be continued» («Далі буде») і смайлик, який підморгує, поставила. Сподіваюся, М-марк розуміє натяки.
До речі, ми поцілувалися. Але мені не сподобалося. Надто грубо. Але я читала, що перші поцілунки часто бувають не дуже. Чекатиму наступних <3 <3 <3
Не день, а якась суцільна біганина! Зранку ледь не проспала відвести малих у садок. У школу мусила вдягнути те саме, що й у середу. Хоч я ніколи, НІ-КО-ЛИ цього не роблю!
Проспала, звісно, бо ми до півночі переписувалися есемесками з М-марком… Я запостила свій пост, як ми й домовлялися, а в нього вирубило інтернет у гуртожитку й він мав тільки пакетні есемески. Пообіцяв, що зранку поповнить мобільний і обов’язково напише свій пост (на мобільному інтернет у нього теж закінчився).
Поки прилетіла у школу, урок уже почався. Заходжу в клас — усі на мене тільки й дивляться. Мабуть, всі читали вчора мій блог. І Паша, мабуть, теж читав. Бо він один відвернувся… Образився?
Пізніше.
Не вирішила ще, говорити чи не говорити з Пашею про вчорашній вечір. М-марк, звісно, класний, але якось тепер незручно. Тим паче, якщо в нас усе буде серйозно, то взагалі… Як же Паша? Не можу уявити собі його з іншою дівчиною, не можу… Не хочу! Ми стільки років разом… тобто за однією партою і все таке, він же мені пропонував зустрічатися, то чому тепер не пропонує?
Ще пізніше.
Написала Паші в чаті:
«Ти що, образився?»
П.: «А ти як думаєш?»
Я: «Чому?»
П.: «Через учорашній пост»
Я: «І що?»
П.: «І нічого».
Я: «Ти ж мене не запрошуєш на побачення. А він запросив».
І тут Пашу як прорвало:
«Я?!! Не запрошую?! Та я тебе стільки років запрошую, і все без відповіді. Знаєш що, Лолка, правду хлопці кажуть: ти мені тільки голову морочиш. Треба тебе забути й вибрати когось із дівчат, які хочуть бути зі мною, а не з будь-ким, хто запросить їх на побачення!»
І як це тепер розуміти?
Після уроків.
Паша мене ігнорує цілий день. Ну і як хоче. Баба з воза. Ховаю щоденник, бо суне Жан і його компанія. Ніде в цій тупій школі не сховаєшся.
Ввечері.
А-а-а, я зараз вибухну! Як можна було бути такою ТУПОЮ?!!! Цей дурноголовий Жан припхався й не впустив нагоди познущатися: «Що, Лолка, сходила на побачення зі студентом? І скільки ж ти коштуєш?» Добре, що ніхто не чув його тону! Бо інакше я б провалилася крізь землю… Я й так, здається, почервоніла під тоналкою по самі вуха… Обличчя аж горіло — ніколи такого не було!