Кажу йому: «Згинь, поки я тебе поглядом не спопелила», — ну, як завжди, коротше. Намагаюся тримати марку, хоч відчуваю: ще трошки — і голос у мене зірветься. Добре, що руки зайняті щоденником, який можна було сховати в торбу. Не видно, як трусяться.
А він мені так нахабно: «Ото немає чого шлятися зі студентами! Думаєш, йому цікаві малолітки чи ти особінна?» Як це прозвучало — наче образа… Хоча я ж, я ж справді — особлива, я знаю.
Я тоді замахнулася на Жана торбою, а він відмахнувся — мовляв, йому й так треба йти. От придурок!
...А потім я побачила, що запостив у себе М-марк. І це був ТОТАЛЬНИЙ КАПЕЦЬ. Добре, що він мене не затегав, бо інакше це був би ще більший капець і ганьба, і хоч блог собі міняй після такого… Звісно, я його забанила. Але як це пережити?
Він написав, що запрошує всіх охочих на майстер-клас «Як розкрутити малолітку на ВСЕ». І всі почали ржати й стібатися в коментах… Читати ті коментарі було просто нестерпно…
І тоді… тоді звідкись узявся Паша. Але я подумала, що це знову Жан і ледь не вдарила Пашу торбою. Добре, що в Паші хороша реакція і я його не зачепила. Бо сьогодні я забула викласти вчорашні підручники — дуже поспішала.
Я не знала, що плачу. Сльози текли в мене по щоках, а Паша… він просто сидів поруч і витирав їх руками… І мені не було бридко, бо в нього завжди дуже чисті руки. І він приємно пахне. І це було найкраще, що він міг зробити, — нічого не казати.
Перед сном я отримала есемеску від «студента»: «Вибач, мала. Це просто блог». Я стерла його номер і забанила. Му-дак.
А тоді написав Паша: «Хочеш бути зі мною? Я нікому не дозволю тебе ображати».
Нарешті.
Глибоко вночі.
Не можу заснути. Як зрозуміти оце «бути»?!!
У Паші ДН.
Я тиждень від нього морожуся, бо не знаю: це він запропонував зустрічатися чи ні? А якщо ні? Я виставлю себе повною дурепою. А якщо так, то чого не написати прямо? «Лола, я тебе люблю. Давай зустрічатися». А то як по Шекспіру — бути чи не бути, ось у чому питання. Хто взагалі так пише?!!
Взагалі я б дуже ЗА те, щоб бути. Може, ми поговоримо нарешті нормально?
Увесь цей час думаю, що Паша мені дуже дорогий. Не знаю, чи це любов. Бо ні метеликів у животі, ні запаморочення, ні тремтіння ніг у мене з ним немає. А ще він же… бідний! Геть без бабла… Хоча… Мені просто спокійно, затишно і… дуже добре. Може, це лише дружба? Може, не варто все псувати? Усе, що в мене було зі «стосунків», якесь не таке… А раптом і Паша… піде? А якщо він дізнається, що я цілувалася з Тим-Кого-Не-Хочу-Згадувати? А якщо він вирішить, що в мене вже ВСЕ БУЛО?!!!
Стоп, стоп, стоп! Лола, куди тебе несе?! Ти — КО-РО-ЛЕ-ВА! Ти не можеш не подобатися. Паша тебе обожнює з восьмого класу. Чи з шостого?
Пізніше.
Здається, Паша теж мене уникає. Зранку привітала його разом із усіма, він усіх дівчат цілував у щоку, а мене… здається, мене він лише торкнувся губами й відскочив як ошпарений. Як це розуміти?
Пізніше.
Не можу зосередитися на уроках. Немає подарунка для П. Блін, якщо Дарина засіче, що я пишу в щоденнику, а не розв’язую рівняння, мені капець.
Після уроків.
Коротше, все геніальне просте. Подарувала Паші «наше» фірмове — «булочку миру» з буфету (яке щастя, що вони сьогодні свіжі!) + записку з побажаннями, підпис «Твоя Л.». Він повинен зрозуміти! Це тільки наш прикол із булочкою. З шостого класу ми так завжди мирилися.
Якщо він не зрозуміє, що «Твоя Л.» це «Твоя Лола» і що твоя тут дуже багато означає, то я вже й не знаю, як іще йому донести.
Пізніше.
Гм. Паша не дзвонить і не пише. Здається, він таки не зрозумів.
Ввечері.
Написала Паші в чат:
«Як ДН?»
П.: «Не дуже».
Я: «Не смачна булочка?»
П.: «Смачна. Але я чекав іншого».
Цікаво, як це розуміти?! Я взагалі-то теж чекала іншого.
Я: «Там ще була записка».
Паша мовчав цілу вічність.
Навіщо я це казала? Навіщо? Навіщо? Це ж усе одно, що першій запросити на побачення чи ще гірше — сказати, що люблю!
Прийшов Вадик і приніс книжку, щоб я йому почитала. Бабуся попросила принести чистий рушник. Подзвонила Ната. Розплакалася Єва. Ілюха нуд'ить, щоб із ним погралися.
Як же нестерпно довго тягнеться час! Паша мовчить і мовчить.
Я не витримала й написала:
«Записки не було?»
Паша відписав одразу: «Була».
Він знущається?!!!
Я: «Скажи щось!»
П.: «Я сподівався, що це ТИ щось скажеш!»