Ввечері.
У неділю ми з Пашою гуляли разом. Багато цілувалися. Ввечері в мене навіть боліли губи. Чому ніхто ніколи не каже про те, що губи можуть боліти від поцілунків? А ще Паша поставив мені синець на губі!!! Це жах! Як мені показуватися у школу?! Мало не прибила його за це, але він клянеться, що не спеціально. Виніс мені якусь мазь, від якої все має пройти. Але в понеділок я все одно не пішла у школу, бо ну його з такою губою.
Зате після уроків Паша приніс мені «булочку миру» з буфету. Каже, що завжди так робитиме тепер, коли я хворітиму. Я сказала, що не хворію, а переховуюся від папараці, і в цьому взагалі-то він винен. Тоді Паша сказав, що приноситиме мені булочку щоразу, як я вдаватиму з себе хвору. І тоді я розжирію і миттю видужаю.
...Як я раніше була без нього? Хоча ні, насправді він завжди був поруч. Він єдиний, крім бабусі, був завжди поруч. Із шостого класу. А дурепа Лолка не помічала цього раніше.
Нічого собі! Не зазирала у блог, а він якимось дивом тепер має 200 тисяч фоловерів! Очам не вірю! Власне, я й не повірила й вирішила спершу, що це якийсь глюк. Але після уроків перевірила з компа, тоді ще з анонімної вкладки, тоді попросила Пашу подивитися — все так і є! Я тепер двохсоттисячниця (треба спитати на укрмові, чи правильно пишеться це слово)!
І хто тепер має роздавати поради щодо того, як наростити аудиторію? Хоча насправді я уявлення не маю, як це сталося. Може, це через пост про лофери? Його багато лайкали й перепощували…
Поговорила про це з Пашею, але він зовсім не розуміється на блогах. Якби був предмет із ведення блогів, 100%, що Паша не отримав би там жодного «відмінно». Паша вважає, що я вчинила тупо, коли запостила про Нату й Асю. Що друзі так не роблять і що це «неетично» (ну звісно, Паша вічно говорить, як зануда!). А я сказала, що в роботі часом треба чимось жертвувати, а блог — це моя робота. Паша тоді спитав, чи треба жертвувати стосунками заради роботи й блогу. Але я промовчала. І Паша мовчав цілий урок.
І чому він надувся? Я ж не про нього зробила пост, а про дівчат! А дівчата в курсі, що треба розуміти жарти. (До речі, вони вже знову зі мною говорять.) Паша не розуміє, як це — заробляти на себе плюс іще на когось у чотирнадцять. Його мама за них із малим усе віддасть. І коли вона все встигає?
Коротше, я теж насупилася. Навіть коли Паша вже почав зі мною говорити, я з ним не розмовляла, бо нема чого мене вчити.
Іще ми досі нікому не сказали, що разом. Усі думають, що нічого не змінилося, але змінилося ВСЕ! Паша написав мені записку: «Давай на булочку чи що?» Я відписала, що краще вже стану жирухою! Тоді Паша написав, що любитиме мене навіть якщо я важитиму центнер. Я не змогла більше сердитися, бо жарт про центнер був одним із «наших жартів». Колись, коли ми тільки почали дружити, Паша списав у мене задачу про картоплю, якої зібрали скількись-там центнерів. Задачу я розв’язала правильно, але ніхто з нас не знав, що таке центнер. Пашу викликали до дошки й він у всьому зізнався. З того часу «жарт про центнер» означає, що Паша визнає себе винним у всіх смертних гріхах, включно зі списуванням.
Тоді я жартома написала, що можу його пробачити, якщо він перестане мене повчати і зробить щось дуже романтичне.
Паша відписав: «Поцілунок при всіх годиться?»
Я: «Це само собою».
П.: «Підеш зі мною на побачення?»
Я: «А якщо хтось побачить?»
Я спеціально його тролила, бо хотіла вже давно всім розказати про нас, але не хотіла, щоб він думав, що я хвалько. Він і так вічно це каже: типу ти у своєму блозі весь час хвалишся, хтось тобі явно заздрить і бажає поганого. І що? Типу хтось знає, як воно все насправді. Не думаю, що тоді їм би хотілося мені заздрити… Стара квартира без ремонту, бабуся на ліках і троє малих, без мами і без тата… Щомісяця рахунки й зводити кінці з кінцями… Прямо-таки мрія, а не життя! (Якби це прочитала Ната, вона б сказала, що це «сарказм»!)
Не пам'ятаю, щоб урок тягнувся ще колись так до-о-о-о-овго. Реально час наче зупинився! Я аж мусила звіряти годинник на стіні зі смартфоном, хоч тупити у смартфони на уроці в нас строго заборонено. Ну, але роки практики — і ніхто ніколи нічого не помічає! Тільки Дарина, буває, пасе когось із учнів, але то Дарина така, вічно приколупається.
Паша підозріло мовчав до кінця уроку й навіть трохи перерви. Потім вибіг у коридор, нічого не сказавши… Що я такого знову зробила?!
Я вже думала влаштувати йому бойкот у відповідь, аж раптом бачу, що в холі зібрався натовп із десятикласників. Чорт. Що знову? І тут Паша такий каже: «Хвилинку уваги!» Потім робить трюк із відштовхуванням від стіни й дивом не залишає там слідів (ага, він перевзувся!). І тільки тоді вихоплює мене з натовпу й цілує ПРИ ВСІХ! По-дорослому, з язиком! Я мало не вмерла на місці, а-а-а-а! Добре, що Паша прикрив мене, бо я почервоніла по самі кінчики волосся. Мабуть, у мене й температура піднялася…