Взагалі я придумала круту штуку з цими фотками. (Хто б мені, звісно, повірив, якби не було фоток?) Роздрукувала на А4 кілька пейзажів, сходила на пару коктейлів і сфоткала на їхньому тлі то новий педикюр, то селфі так, щоб пейзаж було ледь розгледіти. Фільтри, похід із малими в аквапарк — і от, у мене повний інстаграм фоток із відпочинку. Класно відпочила, сама ледь не повірила. Ага, ще треба було «фотку з ілюмінатора».
Але правило таке:
· фотка ніг (краще з педикюром) на тлі моря (або басейну) і пальм;
· фотка коктейлю з журналом, може, якийсь десерт, може, книжка, якщо обкладинка підходить по кольору;
· селфі в купальнику чи в рушнику на тлі пляжного лежака;
· фото з ілюмінатора, але без нього можна обійтися: мовляв, так часто літаю, що вже такої попси не фоткаю.
Я вивчила всі інстаграми, які цього року літали в Туреччину. Я можу всім усе радити. Я точно в темі. Можу навіть писати блоги про «Як дорого відпочити в Анталії» і «Як бюджетно відпочити в Анталії». Шкода, не вийде зняти відос. Ну, бо я ще не придумала, як це зробити без Анталії…
Пізно ввечері:
До речі, я знаю слово «бюджетно». Ясно, що з економіки цього року в мене все має бути зашибісь, бо я суперкрута в усьому, що стосується бюджету однієї окремо взятої сім'ї. Ніхто в класі, мабуть, і слова такого не знає. Хіба їм треба щось рахувати? Їхні кишенькові видаються їм незалежно від того, чи ворушать вони зранку пальцями на ногах.
Я, бляха, задовбалася вже від цього слова й від цих тупорилих безплатних програмок андроїда. У них вічно щось обмежено з функціоналом або вони вічно злітають у той момент, коли намагаєшся порахувати, куди поділися гроші або де взяти кілька сотень на аквапарк.
А Паша сьогодні знову пригостив мене морозивом. Я спробувала не думати про той ганебний лист. Може, в нього вже все пройшло і ми тільки друзі? Хоча ні, я ж бачу, що не пройшло. Більше того: я нізащо не дозволю, щоб це пройшло.
Привіт. Я щось не знаю, як іще починають вести щоденники. Від слів «любий щоденнику» мені хочеться блювонути. Ще б обмалювати все сердечками — і торба! Так що, дорогенький, пробач. Будеш просто «ти». Припустимо, що ти мій уявний друг. Писатиму сюди те, що не зможу розповісти ні Наті, ні Асьці, ні тим паче Паші.
Спершу думала завести якийсь типу блог у фейсбуці чи де ще їх ведуть? Нічого не знаю про те, як ведуть «писані» блоги. Як завести 30 тисяч фоловерів у ютубі й інстаграмі — то запросто. А тут… Створила акаунт, написала перший пост — і не можу. Не той формат. Ділитися чимось секретним я не вмію. А влог у мене вже є. І він явно не для того, щоб світити рожевими трусами своєї душі. Ха! Уже виходить.
Все, біжу. Втомилася писати. Треба якось натренуватися, чи що? Блін, а якщо від писання ручкою в мене всі пальці вкриються мозолями? Капе-е-е-ець. Треба писати в рукавичках. І ду-у-у-же малими дозами. (Задовбешся ставити дефіси. Все-таки зручніше писати на компі.)
Пізніше.
Ця дурепа Оля, медсестра, виписала мені направлення до терапевта. Блін, і чому не можна купити снодійне прямо в аптеці? По рецепту тільки. Наче хтось збирається його пити просто так.
Звісно, я збрехала їй, чого не сплю. Сказала, що хвилююся через навчання і влог. Не певна, що вона мені повірила. Подивилася так, наче я наркотиків прошу. Ото ще! Ходила б я до сестрички по наркоту... Знаю місця. Але не актуально. А якщо треба буде, піду до Дімона з 4 поверху. Він точно нарик, я гуглила ознаки.
Дімон із 4 поверху нарик, бо:
— в нього вічно розширені зіниці;
— він десь в ульоті щоразу, як я його бачу;
— баба Свєта з першого поверху каже, що він ніде не працює, але вічно має якийсь двіж у квартирі.
Якби можна було викликати поліцію і вона б просто так приїжджала, я б викликала її щотижня. Вони вічно оруть (чути в туалеті) і навіть, здається, б'ються.
Якось Дімон сидів на сходах бухий і побитий. Я забрала Вадика і ми йшли перекусити додому, а там Дімон. Вадик схопив мою руку й заховався мені за спину. Він завжди так робить, коли бачить Дімона і його наркодружбанів. Ми не могли обійти Дімона, і я теж злякалася. Ще й дуже бридко, фу. А потім згадала, що тепер старша, а Вадик малий. І зробила, як вчила мама: набрала повні груди повітря, уявила, що переді мною великий дохлий тарган. Треба втиснутися в стіну й обійти його. От і все.