Звісно, ми й придумали! Тільки їм чогось не сподобалося (ну, так і було задумано, звісно, і все ж!). Оля залишила презервативи на столі, щоб кому треба, брали на перерві. Ми набрали жмені й зробили з цього… гм, перформанс! Назар і Тоха понадували, зробили «букети» і розвісили на уроці по школі. Придурки! Ми з дівчатами пропонували набрати туди води й скидати після уроків із другого поверху, але зима — вікна вже не дуже повідчиняєш. Ну, і не хотілося робити знизу ковзанку.
Чим думали Назар і Тоха — для мене загадка! У них явно замість мізків желе. Ясно, що Оля все побачила й здогадалася, який клас таке вчворив. Не знаю, чи приходила вона до Тохи читати моралі, але нам перепало. Яка вона була червона і розлючена! (Але гарненька, якщо чесно.)
Коротше, Оля ввірвалася до класу не стукаючи, через що потім перепрошувала в англійки, і все ж. (З таким життям Олену Семенівну колись вхопить серцевий напад, запам'ятайте мої слова!) Притягла з собою проектор і ввімкнула нам «виховну годину» на решту уроку: показувала фотки людей, які хворіють на СНІД. Не сказала ні слова! Оце витримка! Я думала, вона просто спалахне. Просто показувала ці фото… худих, виснажених, смертельно хворих… Я хотіла відвернутися, але Оля підійшла і мовчки взяла мене за підборіддя, повернула лицем до проектора.
Назар пробував жартувати… Доволі кволо, мушу сказати. Взагалі не було смішно. Оля добила його своїм фірмовим мовчазним поглядом.
А потім сталося щось дуже дивне. Леська зірвалася з місця й вибігла з класу в сльозах. Кілька секунд Оля ошелешено дивилася на місце, з якого втекла Леська, а тоді вибігла за нею. Англійка спробувала повернути собі урок, але не знайшла, де вимикається проектор, і все пішло по другому колу. Оля зациклила ці жахливі фото.
Тоді з місця зірвалася Христя і з криком «Ви придурки!» теж рвонула до дверей. А біля дверей повернулася до нас і просичала: «Ви придурки! В Леськи брат від СНІДу помер!». От і все. Фініта ля комедія, уже не смішно.
Передумала заливати відос із презиками у блог. Треба придумати тепер нову тему, бо рекламодавці — то вовки, і в ліс вони легко повтікають. Тим паче, що між блогерами зараз така конкуренція, що вже не знаєш, чи навчитися собі п’ятки оком чухати, щоб чимось виділитися, чи що його робити.
Пізніше.
Мало не забула! Записалася ж у Школу моделей! Через тиждень — кастинг! А-а-а, як круто зміниться моє життя, коли я туди пройду!
Сьогодні кастинг. Ненавиджу вставати рано в суботу! Це ж капець! Субота — єдиний нормальний день у тижні, коли можна відпочити. Але заради Школи моделей я готова вставати о 7-й хоч три суботи в місяць! Або хоча б дві для початку.
Отож я встала і не снідала, як радила Катя Рей. Це топова блогерка-модель, вона вже «старенька» і тепер усім віщає, як прорватися нагору! Але Аська з неї рже, бо основна її думка: ви ніколи не станете такими успішними, як я!
Головне — щоб мій шлунок мене не видав, бо він, якщо не поснідати, ЗАВЖДИ голосно, підступно й зрадливо бурчить! Йому пофіг, чи в мене побачення, чи важлива контрольна, чи знову була вівсянка, а не гранола. Хоч би він сьогодні не бурчав! Бо ж Катя Рей каже, що «справжня модель» НІКОЛИ не відчуває голоду!!!
Іще я довго сиділа в туалеті, намагаючись… е-е-е… сходити по-великому. Бо Катя Рей віщала, що «справжні моделі» не ходять у туалет ніде, крім свого дому! А я знаю, що коли дуже нервую, то мені обов’язково ПРИСПІЧИТЬ!!! Хіба можна уявити щось гірше, ніж зачинитися в туалеті омріяної Школи моделей і… е-е-е… а якщо там немає освіжувача повітря?!! А якщо там немає в кабінці крана, щоб включити воду і щоб нікому не було чути, що я роблю?! А якщо, якщо… там НЕМАЄ ДВЕРЕЙ у кабінках?!!! Хіба можна уявити щось гірше?!!!
Коротше, в мене нічого не вийшло. Сподіватимусь, що пронесе і що все буде ок.
Пізніше.
Кастинг відстій, не хочу нічого про це писати.
Ще пізніше.
Чого вони на сайті не пишуть нічого про портфоліо?!!
Ще пізніше.
Вони нічого не шарять. Все одно я найкраща. Я ж бачила, хто туди припхався. Сама «міль». Мабуть, донечки багатеньких татусиків. Мабуть, їх матусі всіх навчили, як «правильно» тримати їхні пещені голівоньки!
Усе, спати! Забути про цей день. Нікому не розповідати!
Навіть Паші!