Противний день. Ненавиджу, коли в неділю зранку йде лапатий сніг, бо тоді малі застрибують до мене в ліжко ще в сьомій (знову в СЬОМІЙ!!!) і вимагають іти надвір ліпити снігову бабу! Добре їм: у них у всіх комбези зі штанами, нічого не промокає. А в мене?!!
Але ж не бабусі з ними йти та валятися в снігу… Тому я зазвичай трохи бурчу, поки всі снідаємо й одягаємося, але вже не дуже. Куплю собі дорогою капучіно, і все буде ок. І, може, навіть забуду про вчорашню ганьбу зі Школою моделей. Добре, що я не додумалася притягти з собою Аську — її, мабуть, мама підготувала б, і вона би пройшла, а я… і всі б знали, що я лузерка…
Пізніше.
Мушу прямо зараз сюди записати, бо лусну! Зустріла сьогодні у дворі Данку! Данку! Капець, не думала, що вони ще тут живуть… Я її вже сто років не бачила, якраз відтоді, як ми… ну, посварилися. Чи не посварилися, а так — розійшлися характерами. Ага, саме так. Розійшлися. Характерами.
Данка вигулювала аж двох собак. Велика така порода. Не знаю, як називаються. Одна з них, може, бульдог. А друга… щось таке, схоже, але не бульдог. Якийсь інший «дог».
Данка реально ХУДА! Худюща. Навіть у пуховику видно, яка вона скелетозна. Очі на півобличчя. Шапка величезна! А голова в ній просто тоне! Не знаю, як вона тримає тих двох собацюр. Здається, що якби здійнявся хоч би мінімальний вітерець, її знесло б.
Я відвернулася, щоб Данка мене не помітила. Цікаво, вона хоч мене пам'ятає?
Не можу забути, як вона мене зрадила. Вибрала Риту, а не мене. А ми ж так дружили! Шкода, що я тоді не порізала Риті кофту — була б хоч якась помста! А так… Мало того, що вона сказала на мене «задрипанка», так іще й найкращу подружку вкрала! «Крадуха» — так би сказала Данка тоді. Але ні, вона не сказала. Вона вибрала Риту…
Перед сном.
Дуже зла за вчорашнє.
Чого, цікаво знати, Катя Рей не попереджає у своїх гівняних блогах, що треба підготувати професійне портфоліо?! Звідки ж я знаю?! Я прийшла сама — вони ж бачать, яка я! Яке в мене обличчя, фігура… Я сказала, що покажу їм фото з блогу… Бачив би хтось їхні вирази… Типу я якась ідіотка і щось таке геть дурнувате сказала. Але що такого в тому, щоб показати фотки з інста?!
І ще мій зріст. Що, серйозно?!! 168 см – і я низенька?! Та їм хіба повилазило?!!! Я реально найвища в класі, і найхудіша, і взагалі. Тепер ніколи, ніколи не зніматиму підбори.
Одяг мій їм теж не сподобався! Коротше, Катя Рей, твій блог абсолютно ні на що не придатний! USE-LESS, як сказала б наша англійка!
Хух, тепер можу спати. Добраніч.
Пізніше.
Хотіла б іще зустріти Данку.
Не можу повірити, що я добровільно встала о шостій. І заради чого?! Щоб зустріти зранку Данку та її собацюр!
Що я їй узагалі скажу?! Ото дурепа. Я, не вона. Хоча вона, мабуть, теж, якщо встає так щоранку. Їй що, школи мало?!
Пізніше.
Мене всю трусить.
Я говорила з Данкою! Тільки… вона тепер «Дана». Виправила мене так офіційно, наче ми щойно познайомилися.
Я спитала щось страшенно тупе: «А це у вас якийсь “дог”?» Вона зиркнула на мене так, наче я спитала, чи це планета Земля. Здається, вона мене навіть не впізнала. А я сподівалася, що впізнає… Тоді вона буркнула, що це «взагалі-то кане-корсо, але якщо ти маєш на увазі “дог” як собаку, то так». І я не зрозуміла, всміхнулася вона чи ні. А тоді вона дістала з кишені пакетик і щось підібрала. Фу-у-у-у-у, вона підібрала собачі какашки!!!! Мене мало не знудило.
«Взагалі-то це нормально», — сказала вона.
«Що нормально?» — мене аж вивертало, але принаймні розмова пішла.
«Прибирати гівно за своїми собаками, — сказала вона. — Я це завжди роблю. Не треба так кривитися. У мене пакетики».
«Та я бачу, — промимрила я. — Сорі, я просто не поснідала».
Я сказала правду. Коли я не снідаю, мене нудить. Тому в мене завжди в сумці енергетичні батончики.
Довга, довга пауза. Здається, Дана мене впізнала. Принаймні щось таке зблиснуло в її очах, від чого я втупилася у свої черевики й замовкла. Усі думки зникли з голови, крім пісні «Кораблі».
«Лола», — майже спитала Дана.
«Дана», — майже відповіла я.
Це жахливо, коли треба щось терміново сказати, час іде, а ніхто нічого не може придумати. Я бачила, що вона вже має йти далі зі своїми «догами».
Перша озвалася Дана:
«Я бачила тебе на тому кастингу. Ну, в суботу», — сказала вона це так, наче в неї щодня кастинги.
«А я тебе не бачила», — ляпнула я й схаменулася, що, може, треба було кивнути абощо. Типу так, то звичайна справа, і що.