А потім був «Таємний Санта». Це все Ната придумала. Така гра, коли всі обмінюються подарунками, але ти не знаєш, хто тобі дарує. На щастя, мені випав «нормальний» підопічний — Гера. Хоч він і ботан, але я з ним дружу, особливо перед і під час контрольних, хе-хе. Подарувала йому коробку зожних протеїнових батончиків (не знаю, чи Гера за здоровий спосіб життя, але хай буде), але обгорнула їх як томище ГДЗ :)))) Ще вклала туди кльовий блокнот, думаю, вийшло прикольно. У нього було таке обличчя, коли він побачив обкладинку «ГДЗ» — вмерти можна! Гера і «готові домашні завдання»! Гера, який за гроші може написати реферат чи — за великі гроші! — зробити домашку для одинадцятикласників. Гера — чемпіон усіх олімпіад і ГДЗ!!! Шкода, я не зняла це на відео — була б тисяча лайків, не менше.
А тепер найцікавіше. Хтось подарував мені «Пандору». Хотіла спитати в Нати, хто мій Таємний Санта, щоб подякувати, але Ната сказала, що він просив не видавати. «Ага! Він!» — я її зловила на слові, але Ната нічого не відказала, тільки таємниче всміхнулася. І як мені це розуміти?
Це точно не Паша. Бо: а) в нього немає стільки грошей; б) не певна, що він у курсі про «Пандору»; в) він був Таємним Сантою для Христі (от же ж щастить лузеркам!).
Не придумала поки що, як бути з намистиною. Це найдорожчий подарунок у класі. На мене всі так витріщалися! Але що — маю право! Це мій подарунок! Я стала посеред класу, підняла вгору «Пандору» й спитала, хто мій Таємний Санта. Усі поржали й ніхто не зізнався. Хоч майже всі розкрилися. Тоді я голосно подякувала «йому», а Паша надувся. Оце мені ще ревнощів бракувало! А сам Христі он яку кльову іграшку на ялинку знайшов! Уміє ж дарувати! Хоча я б на його місці подарувала — з натяком — який-небудь гель для душу, шампунь і мило. Мабуть, у неї вдома такого й немає!
Тепер треба ще на браслет від «Пандори» зібрати, і буде повний комплект. Зробила пост у блозі — у коменти привалило стільки ідей кльових подарунків. Цікаво, Паша додумається почитати й підготувати собі список на мій день народження? Чи хоча б на День святого Валентина? Чи на Новий рік?
І все-таки цікаво, чи відкриється мій Таємний Санта? Може, «він» не з нашого класу? І чому Ната так таємничо всміхалася? Може, він узагалі не ходить у школу? А раптом він старший? А раптом це шанувальник із блогу? Але стоп: звідки б він дізнався про нашу класну гру?
На перерві між іншим сказала дівчатам, що це може бути хтось не з класу. І подивилася багатозначно на Нату. Ната ніяк не відреагувала. Окей, спробуємо з іншого боку. Я тоді кажу: «А раптом це багатий залицяльник із моїх фоловерів?» Аська засміялася, а Ната у своєму репертуарі — зануда: «Лолка, це не смішно. Ніхто тобі просто так нічого не даруватиме, ти в курсі?» Тоді я розізлилася, бо чому це ніхто мені просто так нічого не даруватиме?! І не просто так, а тому, що я КЛАСНА! І їм подобається мій блог. І ясно, що їм нічого від мене не дістанеться, бо всі знають, що я з Пашею. Я пишу про це в блозі. Постійно!
Перед сном.
Знайшла в себе в торбі ще один пакунок. Там був набір із дешевого гелю для душу й мила — від «Таємного Санти». Дуже смішно! Дізнаюся, хто це підкинув — придушу!
Здається, я завалила всі контрольні. Не те щоб мене сильно парило — я ж не Гера — але все одно якось тупо. Хочеться хоча б десяток чи дев’яток, але не хочеться робити всі домашки… А моя «схема» не завжди працює ідеально, тому доводиться задовольнитися вісімками. Ну але що, хай Ната париться оцінками, а я своє знаю.
Пізніше.
Сьогодні Аська «спалила», як я пишу в щоденнику у шкільній бібліотеці. Але треба ж таке, її здивував не сам щоденник, а те, що Я СИДЖУ В БІБЛІОТЕЦІ!!! Оце новина! Оце СЕНСАЦІЯ!!! Вона ще так сказала: «Ти що, Лолка, в бібліотеці забула? Прислали щось цікавеньке на тему блогу чи косметики, чи що?» — і так ще хитренько засміялася: «Хі-хі-хі» — і руки склала на грудях, типу мене застукала. Невже в мене така репутація? Невже я не схожа на людину, яка ходить у бібліотеку? Ну, час від часу ходити повчитися чи книжку взяти почитати? Я розлютилася і нагрубила спересердя Асі й заодно бібліотекарю.
Асі сказала, що це не її справа, ЩО я читаю у свій вільний час. Я ще так виразно підкреслила про «вільний час». А Книгожеру гримнула, що якщо він так довго шукатиме все замовлене, то до нього учні перестануть ходити. А тоді розвернулася й пішла. Не хотіла, щоб Аська бачила, що я замовила. Це була «Поліанна», я люблю її перечитувати час від часу. Якось я навіть думала збрехати, що загубила книжку, й не віддавати її в бібліотеку, але потім передумала. Тим паче, книжка вже така потріпана, що краще вже хай Книгожер її клеїть, аніж я.