Добре, коли є така подруга, як Ната. Але з Пашею що робити — все одно неясно.
З Пашею останнім часом у нас так: то сваримося, то миримося. Перед святами зазвичай миримося. Я трохи погуглила — напевне, в нас криза стосунків. Це ми вже майже п’ять місяців разом, саме воно. Пишуть, що після кризи стосунки в пари або міцнішають, або люди розходяться. Ну так, це логічно.
Знову погано сплю. Але ж не йти через це до Ростиславівни! Чи ще гірше — до Олі! Тому я часто ночами пишу сюди, а зранку замальовую синці під очима. Удень буває ніколи вгору глянути. Весна. Ще, звичайно, холодно, але куртку я нарешті поміняла. Страшно задовбав зимовий одяг!
Сьогодні вихідний, але навіть якби не вихідний, я б усе одно прогуляла школу. Бо вся ця тема з «нашими мамами» мене реально харить. Кожному ж не поясниш, що мами в нас НЕМА. А брехати щоразу, що вона у відрядженні — ну, навіть найтупіший баран (сорі, нічого не маю проти баранів!) скоро допетрав би, що щось не так. Ну, але Дарина, здається, тупіша, ніж найтупіший баран (чи вівця). Або їй просто пофіг. Навіть не знаю, який варіант мене більше влаштовує.
Взагалі-то мене бісить це свято. Я вітаю бабусю і Єву. Ілля і Вадик приносять із садка по дві листівки для бабусі, хоч на одній із них написано «Мамі». Це якось неправильно. Звісно, я сама заборонила їм казати про маму. І добре, що менші хоча б не вміють читати. Цього разу свою листівку Вадик подарував мені. Було приємно. А Паша? Може, він вирішив, що якщо вже в нас криза, то вітати мене зі святами не обов'язково?! Ну, але ж це для всіх жінок свято, не лише для мам і бабусь. Побачимо, що буде ввечері. Ми домовилися піти в «Адріано», там же в мене ще знижка на піцу.
Пізно ввечері.
Сходили в «Адріано». Нормально. Про знижку, звичайно, вони спершу забули, але я їм нагадала про запис у блозі, і це покращило їхню пам'ять. Тому ми взяли дві піци.
Народу було, наче в п’ятницю ввечері. Хоча завтра у школу. Усі дівчата нафарбовані, з розпущеним волоссям. А в мене не було настрою, тому я закрутила дульку. Все одно в мене є хлопець, і я красива й так. Хай знає, що навіть ненафарбована і з дулькою я краща, ніж усі, хто там сьогодні був. (Хоча кого я обманюю, це ж мій щоденник: насправді я зробила легкий мейк, але його майже непомітно.)
Паша приніс мені квіти, але в «Адріано» більше не залишилося вільних ваз. Логічно. Сьогодні усі з квітами. Тому вони принесли відро і запропонували всім ставити квіти туди, а потім розбиратися, де чиї. Ага, зараз. А потім якась дамочка замість своїх гвоздик забере мої троянди?! (Паша нарешті догнав, які квіти я люблю.)
Не було про що говорити. Паша пробував розповісти мені про паркур, але я ледь стримувалася, щоб не позіхати. Звісно, це тому, що я ночами погано сплю. Я не хотіла розповідати про блог, бо він би знову почав свою пісню, що в мене одне в голові. Говорили про малих. Мабуть, це і є криза.
А потім Паша сказав, що в нього для мене є подарунок. Мені зразу перехотілося спати. Подарунки на мене добре впливають, це факт. Нібито він його тримає ще з мого дня народження, але тоді все якось так по-дурному склалося, що він просто забув. (ЗАБУВ!!!) Тоді він дістав свій смартфон — я помітила, що в нього тріснуло скло, — і довго рився у відосах. Капець, скільки в нього тих відосів!!! Можна подумати, що він теж блогер (сама думка про це мене смішить, бо Паша і блог — це як гречка і молоко, не поєднуються).
Поки він шукав своє відео, мені довелося замовити ще одне лате. Бо офіціант уже кружляв над нами, мов коршун. Видно, хотів віддати комусь наш столик біля вікна. Ага, зараз. Не для того я підсиджувала тих малявок, щоб віддавати абикому свій столик! Зрештою, офіціант попросив розрахуватися, бо в нього закінчувалася зміна. Типу це мої проблеми! Ну, але Паша розрахувався. А потім я встигла випити свою латешку, й аж тоді Паша нарешті знайшов потрібне відео.