І це була просто БОМБА! Паша присвятив мені свій виступ! І не просто так: вони з пациками з його тусовки стали наприкінці так, щоб читалося «ЛОЛА». Це відпад! І Паша дозволив розмістити відос у блозі!!!! Повірити не можу, що він ЗАБУВ показати мені його місяць тому!!! Може, ніяких криз би й не було, якби не Пашина пам'ять.
Потім ми захотіли цілуватися, і Паша запропонував піти до мене. Бабуся навіть не помітила, що він прийшов. Хоч він, як завжди, голосно привітався при вході. Ми прошмигнули в мою кімнату. І цілувалися майже весь час. Аж поки… не прийшов Ілюха!!! Отак завжди. За Ілюхою — Єва, за ними — Вадик. Типу він тут ні до чого. Почали нити, щоб я їм почитала. Або щоб Паша почитав. Тоді бабуся схаменулася, що в нас Паша, і всіх м’яко розігнала спати. Бо завтра школа і садок. Ото ще! Раз можна було б і спізнитися! Все одно всі спізняться!
Треба не забути наступного разу про замок у кімнату.
Треба було терміново запостити щось хайпове у блог, тому я придумала новий виклик: цілий день не розмовляти. Звісно, довелося робити уточнення: не розмовляти тільки у школі. Бо вдома такого провернути неможливо.
Розказую. Якось я захворіла, і в мене пропав голос. Я думала, що збожеволію! Малих наче скажена муха покусала: вони ВЕСЬ ЧАС мене про щось запитували! По черзі! Одне й те саме!!! Ще якби вони прийшли всі разом, і я спробувала прошепотіти їм відповідь один раз, то ще нічого. Але по черзі — це було занадто. Ось тоді я пожалкувала, що вони не вміють читати, ага. Я просто звалила з дому, залишивши їх на бабусю. Хоча й там було нереально складно, бо мене весь час переслідували туристи, яким треба було пояснити дорогу. Причому вони мали при собі навігатори!
Це якесь знущання, чесне слово! А потім подзвонила бабуся і попросила купити додому хліб, молоко, масло і гречку. Я кивнула, бо втомилася шепотіти, та й бабуся недочуває. Проте бабуся вирішила, що я не чую її прохань, і повторила список дуже голосно. Кілька разів. Вона подумала, мабуть, що зв’язок перервався. Тоді я просто відключилася. А бабуся образилася, що я кидаю слухавку, і попросила купити все сусідку тьотю Валю. І тьотя Валя мені прочитала лекцію, яка я невдячна. А захиститися я ж не могла! Тому я просто мовчала, опустивши очі. Я роздивлялася свої черевики, чекаючи, поки тьотя Валя договорить. У сумці в мене скисало, між іншим, молоко 2,5% жирності. Але хіба тьотю Валю то цікавило. Їй треба було виговоритися. У якийсь момент вона переключилася на те, що її донька невдячна і не слухає її, тьотьваліних, порад щодо онука. Ну-ну.
Ні, не говорити вдома — це був би надто складний челендж. Я на таке не піду. А от у школі мало бути весело. Хоча весь прикол у тому, щоб ніхто не знав, що це для блогу, тому вийшло трохи не так, як планувалося.
Наприклад, Паша подумав, що я на нього знову образилася. Хоч я його обіймала, цілувала й писала любовні записки весь день. Тільки на уроці біології, коли мене викликали до дошки і я вперто мовчала, Паша запідозрив, що в цьому є якийсь СЕНС. І що в мене є ПЛАН. Тоді він теж почав мені писати любовні записки. Але як людина, далека від блогерства, він вирішив, що я придумала якусь чергову дурню.
Мовчати у школі — це, виявляється, ще й небезпечно. Тому я вибрала день, коли не було алгебри. І загалом мене ніхто не повинен був чіпати.
Але ж я не врахувала, що з дівчатами треба буде активно говорити! І що це так важко — мовчати там, де ти можеш і хочеш щось сказати! І без цього ВСЕ НЕ ТЕ! Ну, коротше. Дівчата просікли цю фішку і почали мене тролити: вони питали моєї думки з кожного, КОЖНОГО питання. Це була мука. Це було часом навіть гірше, ніж слухати тьотю Валю. Я намагалася писати дівчатам відповіді в нашому чаті паралельно до розмови, але… ну, це був не той формат. Бо вони встигали швидше! Коротше, тут був мій провал, але виклик усе-таки я завершила гідно.
За результатами:
1) один майже ображений Паша,
2) два записи в щоденник про поведінку,
3) одна оцінка 7 балів,
4) одна помста на рахунку Асі й Нати (запишу це як розплату за відос із лоферами),
5) одне в’їдливе зауваження від Лєри про те, що я води в рот набрала, — дуже «оригінально», я навіть не думала їй відповідати,
6) один дуже кльовий відос, який набрав тисячу лайків!
7) один коментар під відосом про те, що я «скотилася» і знімаю всяку дурню,
8) три нові рекламодавці, а значить — мета себе виправдала :)
Але наступний виклик буде не скоро. Нелегка це робота — вести блог. Часом бувають коментарі, від яких усе хочеться кинути. Але не для того ж я розкручувала свій канал, щоб тепер усе покинути. Придумали з дівчатами приказку: «Коментів боятися — блогером не бути».