Усі спершу ржали, бо це було реально смішно. Оце падіння — як у кіно, тільки кадру сповільненого бракувало! Так ось, я все це виклала, а виявилося, що Семенівні й справді погано. Приїхала швидка, її забрали, Тоха і Назар ні в сих, ні в тих. Ледь не спровадили англійку на той світ. Директор сказав, що в неї слабке серце — от бляха! Знайшли, з кого поржати! Придурки. Весь відос мені запороли!
Коротше, я запостила це все у блог під тегом #1квітня — ну видно ж, що жарт! — а всі почали коментити, що я безсердечна ідіотка і що ржу, а людина мало дуба не врізала. Ну нічого, коментів боятися — блогером не бути. Перегляди ж ідуть! Тим паче, це ж просто гроші — нічого особистого.
Але тут дзвонить чувак із «Оріями» (це той, що напарив був косметику, яка ледь не зробила мене потворою!) і каже, що вони відмовляються співпрацювати, якщо я поститиму «сцени жорстокості та знущання з людей»!!! Ну капець! Що «контент на сторінці не відповідає їхнім корпоративним цінностям», і якщо я не приберу відос, вони припинять зі мною співпрацювати. Я в шоці, це ж усе в школі!!! І Паша замість того, щоб підтримати, починає мені розказувати, що можна ВИДАЛИТИ пост! Я й раніше знала, що він нічого не тямить у блогерстві, але щоб настільки!
2. Відос я все-таки мусила видалити. Хоча частина фоловерів пішла й гримнула дверима. Ну і хай, їм же гірше. Нас тут 200 тисяч усе одно. Але рекламодавці, падлюки, поставили ультиматум: треба повернути «лояльність підписників» (погуглила — типу, щоб мене знову полюбили) і чимскоріше, бо вони перестануть платити мені за рекламу і па-па, зарплата.
3. Паша, мабуть, зрозумів, що був неправий, і запропонував мені допомогу з блогом. Зробив пару трюків із паркуру, щоб я зняла з цього відос. В останній момент так стрибнув, що мало не потрапив під машину! Я спершу страшно злякалася… але камеру не опустила — в мене чуйка на хайповий контент! Ну і як його можуть переїхати?! Він же крутий, спортсмен!
Із Пашею, звісно, все ок, але якби його тро-о-о-ошечки збила машина, було б іще ефектніше. Жартую, звісно. Хоча коли я сказала це при Асі й Наті, вони, здається, вирішили, що не жартую. Не всім дано розуміти чорний гумор.
4. Антон Володимирович прочитав нам лекцію про те, які ми пропащі й звалив сам із уроку в лікарню, щоб провідати Семенівну. А ця вискочка Лєра з якогось дива сказала, що ми з ним. Ну капець! Ладно Лєрка староста, але ж учителі повинні ДУМАТИ ГОЛОВОЮ! Чи вони її реально хотіли доконати?! Може, щоб зарплатню не платити? Але скільки там тієї зарплатні — я й то більше заробляю!
Ну, ми не пішли — я, Паша і Назар. Сказали, що буде урок інглішу.
Пізніше.
Новина дня — у нас новий учитель інглішу! Симпатичний такий. Олександр Ігорович. Насправді він МЕГА! Навіть не дуже старий, може, трохи за тридцять. Ще не пенсіонер))) Може, витримає наші нестерпні десяті класи? До речі, це саме той мачо, який мало не переїхав Пашу. Кажуть, що синочок Ігоря Сергійовича. Ну так, логічно: Ігорович же!
А Назар чогось зірвався з уроку й подався в лікарню. Совість у нього заграла чи що?! Пізно! Але Дарина сказала, щоб ми всі виміталися. От вони й пішли. У лікарню. Я не пішла. Домовилися, що почекаю їх на «цвинтарі довгобудів» (це одне з давніх «наших місць»). Трохи моторошне місце, якщо самій гуляти. Але для компанії — саме те. Тоді й нарики, які пачками розкидають там шприци, не дуже страшні.
Після всього ми хотіли взяти по пиву (дякуючи Асі та її «дорослому вигляду») і скинути напругу. Але подзвонила Ната. Назар із Тохою розіграли мелодраму: «Оленочко Семенівно, вибачте нас, ми такі придурки, ми так налажали, можна ми вашого котика пригріємо-нагодуємо!» Не думала, що Семенівна така наївна. Видати їм КЛЮЧІ ВІД СВОЄЇ КВАРТИРИ!!! Назарові й Антону! Хоча...
Паша написав, що втомився й збирається додому. Решта теж. Ну ок.
Пізніше.
Прямо новина на новині цього тижня! Нова училка з економіки! Не знаю, чи вдасться їй переплюнути у стервозності стару, але передчуваю, що з нею буде тяжко домовлятися. Ще б якби вчитель — йому можна всміхатися, кліпати очима і вдавати саму невинність… Але ВЧИТЕЛЬКИ, до того ж нові — це просто ЖАХ!!! Іще й на кінець року… Добре, якщо не хабарниця… Бо тоді всім, крім Назара, капець.
Пізніше.
Вишенька на торті — поверталася додому й зустріла на сходах упоротого Дімона. Фу, мерзота яка. Наче й не перший раз, а щоразу блювати хочеться. Валяється, наче якийсь непотріб, а не людина. Смердить. Морда побита, уся в кров’яці. Згадую про тарганів і попускає. Зазвичай я пробігаю повз нього, не дивлячись, просто щоб швидше пройти. А цього разу він так на мене глянув, наче має до мене діло, — аж захотілося помитися. Яке в мене до чорта діло може бути з нариками?!!