Ранній ранок.
Якщо нічого сюди не запишу, то, здається, вибухну.
Перед очима — сіра толстовка, фігура без лиця. Поліцейські задовбують: «Як можна було не помітити обличчя?» У вухах — скрипучий голос. І наче ножем по склу: «Де телефон батьків? У тебе що, немає батьків?» Бляха. Невже так складно повірити, що немає? Ти ж сам за мною стежив! Хіба не бачив, що в нас тільки бабуся?!!
Досі ночами не можу зігрітися. Там було дико холодно. Я не могла заснути. Постійно провалювалася в сон і прокидалася від холоду. Прокидалася й раділа, що все-таки прокинулася. Жива. Часом засинала ненадовго й тоді знову прокидалася: снилося, що він перерізає мені горло. Здавалося, навіть щось мокре стікає по грудях і в ліфчик. Ішов дощ, капало зі стелі. Усе було вогке. Холод пронизував до кісток.
Усе, про що я могла думати, — про теплу ковдру, яку в дитинстві мені подарувала бабуся. Ту, яку я запхала на антресолю, бо вона мене «душила», «кусала» й була надто важка. Тепер я її дістала. Ношу теплу піжаму. У травні. Мені постійно холодно ночами й здається, що зі стелі тече кров. Моя.
Обзивав мене мажоркою… Мені хотілося засміятися: і цей повірив… Телефон забрав, придурок. Як я буду без нього? На що я зніматиму свої відоси? Як годуватиму сім’ю?..
Спершу мені здавалося, що це чийсь тупий жарт. Що це коментатори хочуть мене провчити. З тих, які тільки в інтернеті пишуть і всіх повчають. А цей хотів дозу. Його трусило. Він спітнів. І тоді нарешті до нього дійшло, що в мене НІКОГО немає. Ніхто не прийде мене рятувати й уже точно не принесе йому бабла.
Іще й той ролик, який поліція пустила по телеку… Він його включив. Після того вивалив мене на плечі й кудись поволік. Думала, що тут мені вже й капець. Уб’є.
Я навіть трошечки зраділа, що це все нарешті припиниться. Особливо цей холод. А тоді він почав розстібати ремінь. Холод пройняв мене від кінчиків пальців до кінчиків вух. Мене так трусило, що я й сама подумала, наче це судоми. Не знаю, можливо, саме це мене врятувало. Він не зняв штани. Вийняв пасок і бив мене. Бив по ногах і спині. Потім викинув пасок і вдарив рукою по обличчю. В нього нестрижені нігті. Фу, як бридко. На обличчі залишилися подряпини. Глибокі. Не пам’ятаю, що там казали на уроці: СНІД передається через нігті?
...А потім я вирубилася. Прокинулася від гавкоту. Рано раділа: тепер він віддасть мене собакам… А потім… я подумала, що вже померла. То був голос Алекса. Він кликав мене. Мій герой. Мій рятівник. Сильний, мужній, красивий… Як він мене обійняв! Хотілося, щоб не відпускав уже ніколи… Так би й лишилася в його обіймах, і плакала, плакала. А потім… потім, можливо, ми б могли залишитися разом назавжди. Так же буває? Чи це все вигадки для малявок? Казки про принців, які рятують принцес...
Я правду казала поліції: не пам’ятаю обличчя. Тільки голос. Хоча я не сказала, що цей голос мені був дуже знайомий… Довго не могла згадати, де його чула. Аж поки днями не побачила на сходах Дімона. Мене знову почало трусити й кинуло в холодний піт. То був один із Дімонових дружбанів, я точно знаю. Але нікому про це не скажу. Бо хочу просто викреслити все це з пам’яті. Найгірше те, що я сама планувала викрадення… Сама пішла на «цвинтар довгобудів», усе там приготувала, щоб на відео була красива картинка. Хотіла «горору» для блогу… от і маю.
Той нарик за мною стежив… А я тільки полегшила йому справу… Ніхто не вірить, що це було насправді. Я ж бачу: всі досі думають, що це я круто хайпонула. Ну й пішли вони всі! Головне, що Алекс знає правду.
До речі, Дімон десь вшився. Мабуть, продали мій телефон і отримали свою дозу. На здоров’я, психи. Щоб воно вам поперек горла стало.
Здається, бабусина травичка починає діяти. А надворі сірішає. І пташки співають. Може, не лягати вже спати? Все одно через кілька годин вставати в школу. І вдавати з себе нормальну...
Доведеться все-таки сходити до лікаря. Головне, щоб не до Ростиславівни! Не хочу, щоб вона колупалася в мене в голові! Ігор Сергійович порадив сходити до невропатолога, щоб той виписав заспокійливе. Бо нерви в мене й справді так собі. І від безсоння скоро під очима будуть страшні синці, а мені треба тримати форму. Бути красивою. Кому захочеться дивитися на бридку влогерку?
Зранку.
Новини: економічка впала зі сходів. Христя каже, що оступилася й гепнулася. Ну, нічого дивного. Ходить вічно по школі на підборах, дивно, що вона раніше собі нічого не зламала. Мені було б її навіть шкода, якби Алекс біля неї не крутився.