Мені було чотирнадцять літ, коли я вперше побачив Падре Піо. Я чекав багато чого, це очікування було пробуджене розповідями моєї матері й ними ж підтримувалося, і я не був розчарований. Я так і не збагнув, яким чином моїй матері було дано стільки знань, стільки любові й віри, щоб розпізнати знаряддя Боже, яке визнавали таким далеко не всі люди.
Сан-Маттео делла Дечіма розташоване приблизно за шістсот кілометрів від Сан-Джованні Ротондо.
Моя мати ніколи не стрічалася з Падре Піо аж до 1949 року, коли вона уперше зуміла ненадовго приїхати у Сан-Джованні Ротондо.
За багато моїх поїздок у Сан-Джованні Ротондо мені довелося знайти лише дуже небагато людей, від яких я чув би такі мудрі й повні віри слова, які говорила моя мати, визнаючи й прославляючи Падре Піо як пророка, посланого Богом.
Таємницю відкрив мені Падре Піо через багато літ після нашої першої зустрічі.
Перша поїздка до Сан-Джованні Ротондо
14 березня 1940 року я виїхав із Болоньї у Сан-Джованні Ротондо.
Дві мої сестри, Анна, Габріелла і я сам приєдналися до групи, яку очолював Тоні Тонеллі. Наступного дня ми приїхали до Сан-Джованні Ротондо. Сеньйора Клоринда, яка мешкала в центрі міста, дала нам притулок.
Я трохи розгубився у цій місцевості, яку продували всі вітри, таку несхожу на звичні мені пейзажі.
На другий день сеньйора Клоринда розбудила нас о третій годині ночі. Нам належало пройти пішки приблизно два кілометри, щоб узяти участь у святій месі, яку Падре Піо служив в маленькій церкві монастиря Санта Марія делла Грація.
Я згоряв від нетерпіння нарешті побачити зблизька загадкового отця Піо. Навіть на фотознімку обличчя Падре викликало у мене любов і довір'я.
Падре Піо, якого я вперше побачив, коли він служив Святу месу, повністю приковувало до себе всю увагу хлопчини, яким я був тоді.
Погляд отця, проникливий і лагідний, пробудив в глибині мого серця синівську любов. Люди, з якими я пізніше розмовляв і у церкві, і в нашому пансіоні, описували мені отця Піо як надзвичайно суворого наставника.
Наближалася моя черга сповідатися — і я почав нервувати. Я почував уже, що полонений сердечною любов'ю Падре Піо, і все ж боявся, що не заслужу бути прийнятим до числа синів святого брата, якого любив усе життя.
Я готувався до сповіді у старій частині церкви, і моя давня цікавість до історії та мистецтва відволікала мене. Замість того, щоб пригадати свої гріхи й пошкодувати про них, я почав порівнювати цю церкву із старовинним російським монастирем, про який читав у книжці. І тут сеньйор Тонеллі покликав мене до сповідальні отця Піо.
Повністю захопившись мрією пізнати ближче свого Падре, я забув навіть, що перебуваю перед священнослужителем, якому я повинен сказати про свої гріхи.
Отець Піо задав мені кілька запитань і глянув мені в очі, чекаючи відповіді. Я розгублено сказав: «Не можу добре пригадати, чи здійснив я такий гріх».
Він крикнув мені голосно: «Забирайся! Забирайся звідси! Чого ж ти від мене хочеш? Іди й приготуйся до сповіді як слід! Я не можу тратити з тобою час!»
На другий день я повернувся в сповідальню після глибокого й продуманого приготування. Несподівано для себе я відчув надзвичайну лагідність Падре Піо, яка повністю стерла з моєї пам'яті вчорашній суворий окрик.
Отець Піо сказав мені: «Так, ти будеш моїм духовним сином… І дивись, завжди будь молодцем!».
Він нічого не питав мене ні про мої заняття, ні про те, з якого міста я приїхав.
Я повернувся до Болоньї, радіючи, що нарешті пізнав «пророка».
Знову поновилося навчання в інституті Альдіні-Валеріані. Заняття мене не задовольняли, але я ні з ким ще не обговорював цієї проблеми. Вчився я мало і в глибині душі подумував кинути школу. Зате моє духовне життя було достатньо наповненим. Я з любов'ю і старанням брав участь у месі й часто причащався, однак недостатньо щиро молився Ісусові під видом святої Гостії. Коли мені було одинадцять років, я випадково почув, як одна людина, котру я поважав, сказала: «Я ніколи не міг повірити, наче шматок хліба під час Переісточення справді може перетворитися на Кров і Тіло Христове». Тепер я впевнений, що саме ці слова постійно спливали у моїй свідомості, коли приступав до Святого Причастя. 5 травня 1940 року, все ще перебуваючи у Болоньї, я отримав дуже важливого для мене листа, щедрий дар, присланий мені отцем Піо. Зупинившись у Сан-Джованні Ротондо, він, через увесь простір, що розділяв нас, міг читати найглибші таємниці мого серця: мій намір покинути навчання і брак віри, коли я молився Ісусові, приступаючи до Тайни Святої Євхаристії, а ці ж таємниці були відомі тільки одному Богові.