Із 1957 до 1968 року я їздив у Сан-Джованні Ротондо майже кожного місяця.
Одного разу після сповіді отець Піо сказав мені: «Їдь до Риму!».
Я не розумів, чого мені треба їхати в Рим, але виконав бажання отця й почав навідуватися до Риму, причому з усе більшим бажанням й охотою. Постійним моїм житлом залишався мій будинок в Сан-Маттео делла Дечіма.
Багато друзів із Риму та з інших міст провідували мене в цьому селі.
У Дечіма я організував групу чудових співробітників й помічників, серед яких був і Прімо Каппончеллі, який згодом став керівником нашої групи. Усі ми намагалися знайти й зберегти духовний зв'язок з улюбленим нашим отцем Піо.
Багато мешканців Сан-Маттео делла Дечіма з радістю прийняли мою та Прімо пропозицію відвідати святого брата-капуцина із Сан-Джо-ванні Ротондо. Завдяки молитві й благословенню отця багато родин пізнало благодать Божу, а через них і всі мешканці Сан-Маттео делла Дечіма. У зв'язку з цим пригадую, як моя сім'я отримала доказ любові й опіки отця Піо, а також доказ того, що він і через багато літ далі пам'ятає наші прохання молитися за нас і нас оберігати. Від Різдва до нового 1968 року я знову був у Сан-Джованні Ротондо.
У цей день моя сповідь в отця Піо тривала довше, ніж звичайно. Падре хотів дати мені багато настанов, зокрема наказав мені, щоб на Новий рік я їхав не до Риму, а в Болонью, і додав такі слова: «У 1968 році ми повинні багато працювати… не можна тратити часу».
Поступово мені став зрозумілим зміст цих таємничих слів, які він вимовив, приймаючи мою сповідь.
У ніч з восьмого на дев'яте квітня 1968 року, у мій 42-ий день народження, почалося для мене ОДКРОВЕННЯ, і отець Піо почав спонукати мене записувати перші сторінки «Щоденника любові». Наприкінці квітня я передав йому переписану від руки копію першої сторінки щоденника. Він визначив це як «ЗАПОВІТ І ОБІЦЯНКУ благодаті, які передані Святим Духом духові людини, котра вирішила прийняти їх з усією любов'ю, на яку здатне її серце». Він наказав мені опублікувати цей рукопис якомога швидше й послати його Святійшому Отцю, усім керівникам Церкви й багатьом іншим людям. 25 травня 1968 року в Сент-Луїсі у Сполучених Штатах повинно було відбутися велике свято на честь Пресвятого Серця Ісусового. Отець Піо хотів відіслати «Щоденник любові» на це свято й попросив допомоги одного з найвірніших своїх духовних синів, знаменитого композитора й диригента Альфонсо д'Артегу. З невідомих мені причин ця людина не змогла виїхати до Америки, і тому «Щоденник любові» не встиг туди вчасно дійти. Отець Піо був засмучений цими обставинами, бо він бачив у словах цього «Щоденника» «ЗАПОВІТ І ОБІЦЯНКУ СЕРЦЯ ІСУСОВОГО для світу, повного ворожнечі». У червні 1968 року мої дорогі друзі Уго й Цецілія Аммассарі та Мікеле Фамільєтті надрукували в Римі ПЕРШЕ ВИДАННЯ ЩОДЕННИКА ЛЮБОВІ (без передмови). Це було для мене дуже важливо, адже отець Піо наказав мені якомога швидше ознайомити з цією книгою Рим. Я дізнався, чому він так поспішав. Одного вечора був запрошений у дім інженера П. Гаспарі й читав там вибраній групі людей перше видання «Щоденника любові». Одна дама, присутня там, яка була тісно пов'язана з релігійним життям столиці, здивувалася, почувши мій пристрасний поклик полюбити Непорочне Серце Ісусове, оскільки вона щойно дізналася, що якраз у ці дні деякі духовні особи запропонували відмінити молитви до Найсвятішого Серця й розірвати зв'язок Церкви з почитаннням Серця Ісусового: вони говорили, що поминання, яке утвердилося в часи янсенізму, тепер уже не мають ніякого сенсу. Через деякий час інший мій друг і видатний духовний син Падре Піо, Прімо Каппончеллі із Дечіма ді Сан Джованні де Персічето, узяв на себе завдання здійснити друге видання «Щоденника». Тим часом я просив Падре Піо, щоб він дозволив мені викреслити кілька слів й видати цю книгу анонімно, але він відповів мені: «Ти не смієш викреслити жодного слова. І чому ти хочеш друкувати цю книгу анонімно? Там повинно бути не лише твоє ім'я, а й фото і передмова». І справді, в серпні 1968 року ДРУГЕ ВИДАННЯ вийшло в повному обсязі, з маленькою передмовою, і розійшлося значно більшим накладом. Це видання було підготовлене «Каза Едітріче Інституто Падано ді Арті Графіке ді Ровіго». З нагоди п'ятдесятиліття із дня появи святих стигматів Падре Піо Прімо Каппончеллі організував поїздку молоді в Сан-Джованні Ротондо, щоб вітати отця Піо й дякувати йому. Він узяв зі собою багато примірників «Щоденника любові», щоб показати їх отцю й попросити його благословити ці книги. По своїй простоті людини Божої, повний віри й без усякої сторонньої думки він почав уже роздавати ці книги віруючим, які зібралися в Сан-Джованні. Раптово, без усякого пояснення причини йому заборонили роздавати ці книги. У присутності багатьох свідків Каппончеллі з наполегливістю відстоював волю й побажання отця Піо, одначе все було марно.