Я плакав, дивлячись на смертні останки отця, і тут мені здалося, що я чую ті лагідні слова, з якими він звернувся до мене багато років тому: «Чому ти плачеш? Ти не знаєш, що я не люблю плачів!». Я висушив сльози й негайно повернувся у Рим.
17 жовтня 1968 року «Щоденник Любові» та інші праці, які я встиг написати, майже чудом потрапили у руки найшанованіших римських богословів, які викликали мене до себе й довго розпитували, дивуючись, що я пізнав стільки таємниць.
Так збулося те, що передбачив Падре: «Ці зошити повинні якомога швидше потрапити до рук Його Святості та вищих сановників Церкви; Папа й багато інших зуміють у них розібратися».
Я ж розумію у цих записах менше, ніж багато інших, оскільки написав їх через те, що слухав Падре Піо, через вірність і любов до Бога, до Папи Івана-Павла II і Святої Церкви.
З допомогою Падре Піо і милості Божої «Щоденник Любові» вже перекладено французькою, голландською, іспанською, англійською, португальською, російською, польською та іншими мовами й опубліковано у багатьох країнах.
Автор